Стишок 79

Ти його зустріла і обомліла ця слабкість тебе явно підкосила і чуть зніг незвалила
Твої очі казково загоріли і ти немов взлетіла
У серце стріла прилитіла
Теплом по тілу так м'ягко тебе покорила
І ти страстно по жіночому завила....

Він тебе зустрів і немножко охуїв
Страх пробив броню і закрутилось вголові
За що небеса посилають такі вогні
Він розцвів втобі опускаючи свої щити
Громом в його нутро ввійшло вічним спокоєм і щастям серце його так ніжно обмело....

В очах її стали сльози любви Ведь вона готова була дякувати судьбі
Місяць в ній засіяв і усі зорі заспівали благанний шквал емоцій й почуттів
Сонце її красоту освіщало поля і гори їй мемуари складали і вона це берегла загадкова наша матушка земля
Тучі вона призвала і кусочок серця внього вклала загриміло в небесах блискавицею даючи таємний чарівний знак...

Тоска його розібрала і як місяць засвітив він надією її заіскрив
В душі співали соловї своїм співом вони голосили про сонячні теплі дорогі миті в житті
Но тут тучка прийшла і ручку йому свою припіднесла
Його блискавиця покорила усе що в ньому було так радісно віджило
Зібрав спиці бійця він ринув у земне водороття....

Ангели сміялись митті відчуття
Ведь вони були призванні звести два різні вінця
Заіграли на акорд вони мелодію любви
Зевс свої спиці блискавиці воїнам дарив
А Афродіта співала так же нещадно вона своїм співом мужчин чарувала
Ангели сміялись митті відчуття як же крутитись цікаво ця грішна колісниця під назвою Земля...