за тих, кого приручили

Настя знімає шолом, стягує рукавички з затерплих пальців. Кілька хвилин повертається до звичної реальності. Ні, ну справді, і що Колін знайшов в тих мікроботах? Такі незвичні відчуття... Це зовсім не схоже на „виринання” з Великої тихоокеанської сміттєвої плями. Копирсатись у ґрунті, винищуючи частки пластику, що ним пращури запаскудили всю планету, - то розвага на любителя. Саме такого, як Колін: у нього навіть хатній улюбленець – і той – розумний мурашник.
Ось керувати реактивним велетенським ботом в ВТСП – то зовсім інша справа! Океанський простір, відчуття свободи, польоту, праця в команді, наочний результат докладених зусиль, врешті-решт. Ні, мікросвіт – це достеменно не для неї. „Ми – це робота, яку ми обираємо,” – формулює Настя щойно набуту мудрість і самовдоволено посміхається. Вона чесно спробувала опинитись „у шкірі” Коліна, але від того не стала краще його розуміти...
Настя вислизає з костюму та йде до рекреації. Вона сьогодні – перша. Ледь дочекалась завершення міні-зміни. Підходить до своєї панелі, викликає кота. Пухнась радісним нявканням вітає господиню та мчить до VR-манежу. Невже у нього вже з’являється залежність? Може, варто більше часу проводити з ним разом? Пухнась скаче й крутиться на полівекторній доріжці, викликаючи посмішку на настіних вустах. Вона вдягає окуляри, підключається до його віртуальної реальності. Там зараз осінь. Пухнась мчить золотавим лісом, грає з листям, прудко „злітає” на дерево, стрибає донизу і знову залазить. Награвшись, починає полювати на мишку. Успішно, звісна річ – він у неї такий спритний та кмітливий! З фріз-боксу миттєво з’являється „здобич”: котик вполював собі обід.
Настя тягнеться до інтерактивної панелі, щоб запрограмувати синтезатор: птахів повен холодильник, а от миші майже закінчились. Її пальців ніжно торкається рука з трояндою-симбіонтом на передпліччі. Сашко посміхається, він спостерігає за задоволеним Пухнасем, що качається в золотавому листі. Питає:
– Може, включиш йому Ледачого собаку? Хай побігає.
– Він щойно пообідав, не варт.
Настя дивиться на зелені долоньки Стели, а з бутону за нею недовірливо спостерігають модифіковані оченятка-тичинки. Стела сьогодні в доброму гуморі: врешті-решт вона виказує свою приязнь ніжними пахощами. Цікаво, вони з Пухнасем потоваришують?
– Як там, в Сміттєвій плямі?
– Нудно без тебе, – всміхається Сашко.
Різкий біль. Настя мимоволі скидає з шиї велетенського чорного мураху.
– Якого … ?!

Колін, як завжди, з’являється в рекреаційній зоні останнім.
Він посміхається:
– Хто втік з роботи? Мені довелось дезінтегрувати ту тарілку замість тебе.
– Мій час скінчився! І коли вже заборонять брати на роботу хатніх тварин?
Несподіваний заштрик – це Стела образилась і випустила шип, дякувати, що лише один.
– Вибач, я не мала на увазі симбіонтів!
...Хмара з мурах котиться від дрінк-автомату з трьома півгодинними стаканчиками.
– Дякую, Колін! Як ти дізнався, що я хочу лате?
- Це не я, це „хатня тварина”. Мірмікомп розробив прогнозну модель твоїх смаків і скоригував її на чинник настрою. Він просить вибачити його.
Втрьох розташовуються на релакс-канапі, гаючи час до початку нової міні-зміни за обговоренням останніх новин та хатніх улюбленців.

Чи виживе вона – ця бідолашна планета? Здається, їй вже краще: її ноосфера ніжно відгукується на його присутність. Це вже не те жалюгідне створіння, що його він стрів в рукаві однієї спіральної галактики: заражене якоюсь дуже експансивною формою життя та загиджене нею трохи не до смерті.
Приймаючи її до свого особистого метапростору, до інших своїх підопічних, розкиданих усім Всесвітом, він непокоївся лише про те, як вони поладнають. Але ж не кидати її було? Поки ще трохи цурається товариства. Але вже відгукується на любов.
Оце так трапилось з тобою, маленька... Але тепер все буде добре.
Здається, домінантний вид піддався корекції й потроху усуває наслідки своєї життєдіяльності. Але втрачати пильність не варто: бувають і рецидиви.
Хто ж був той, що засіяв тебе життям, та ще й так безвідповідально спрямував його за вектором розуму? І чому залишив? Не сподобався результат?
Не бійся, я тебе не покину. Ми відповідаємо...


14.11.18 – 17.09.19

Російськомовну версію було написано для літературного конкурсу Адвего
https://advego.com/blog/read/scifi/4889878/