Стишок 88

Тече ріка в подворотні ночі й дня заряжая холодом биття
Тупість й страх людей вяже їм придел
Вічних війн і самогубст це уже норма земних дел
В гальзері виходу нема є лише вода яка заповнює твою душу на ура.
Вона чиста немов сльоза оберігає твою оболочку грішного життя
Аура процвітає кольорами своїми усю нечисть вона вивчає
В одиночестві уроки звісно же приймає
І як подарок у сни нам прилітає
А що краса? простягає свої Божества
Показує людям Радугу життя
В галюцугенні морочяться душі мрачно крича
Коли закінчуться ужасом ці терті края....

Темний колодязь пустоти я зним на ти
В самих ніщих низах я обричен вогонь в собі нести
Іскру палю втих мрачних краях і мені відкривається неабиякий кураж
Картини людського життя мені сам Творець намалював
І загадками своїми цю Арку Божеством своїм як на чертежі полосою світлою Обдав
Ті знання і та черта силу мені неабияку дала
Відкриваються Божественні врота Ангели вяжуть шпицями свої чудеса
До божевілля нить така тонка
І перероджуються мої крила містичного вінця.

Катакомби сірості і грьоз спочиває своїм ходом паравоз
Мчить він неустанно печаль і тоску сигналом зустрічає
І своїх відвідувачів у порочні вагони він радісно приймає
Гляжу я якими муками душі там страждають
Ті хто мають силу крильми своїми вагони розбивають і з улибкою взлітають
Но є і ті які уже не перші сотні літ тут сидять
І ангели небесні їм трублять в окошко заглядають і про Віру бажано співають
А ці люди в отчаяннии на це усьо глядять і раняють сльозу ще далеко не послідній раз....