Проклятые на любовь Украиноязычная версия

Текст на русском языке - по ссылке:

http://www.proza.ru/2017/06/28/229


ПРОКЛЯТІ НА КОХАННЯ

(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)

… Чоловік прокинувся і перше, що усвідомив, навіть не розплющуючи очей, було те, що він самотній у цій чужій квартирі. Був відсутній її запах, а отже, жінка зникла. Мабуть, пішла рано вдосвіта, поки він ще спав, або відразу, лиш дочекавшись, коли засне. Залишила, кинула таємно і підступно, не пояснивши ані словом свій вчинок, - отже виходить, що … зрадила.

Чоловік навіть застогнав від цієї думки і вжахнувся розплющити очі. Захотілося назад –  знову під покривало сну, котре захистить від неприйнятної дійсності. І в рятівному забутті, перемотуючи назад час, занурюватися раз за разом в кожну мить тільки що пережитої солодкої суміші із реальності та ілюзій. І залишитися там навічно - померти.

«Господи! За що ж мені насланий карою вчорашній день?! За що?! Чому не попередили, що ось така непосильна ціна за нього?! Хіба ж би я спокусився! Де і коли я не проконтролював і прогавив ту мить, коли вдихати її запах виявилося для мене важливіше, ніж секс з нею?! На концерті? На Володимирській гірці під зірками? У вагоні метро? У ліфті, коли вже шалено цілувалися і ковзали пальцями по тремтячих від нетерпіння тілах одне одного? Чи в передпокої квартири, коли зривали одяг з себе? Де?!»

Чоловік не наважувався ще собі зізнатися, але вже розумів, що мить та була у Храмі, перед іконою Миколая-Чудотворця, коли в мареві від талого воску, розведеного раптовим легким вкрапленням парфумів, він вловив шепіт жінки. І помалу приймаючи свої теперішні страждання, як належне,  щиро шкодував про те, що трапилося, і готовий був понести покарання, але в глибині душі очікував, все ж, поблажливості. Бо він, усвідомивши тоді свою нездатність дотриматися всіх десяти заповідей Господа, і покаявшись у цьому, не попросив у святого Миколая занадто багато - не согрішив жадібністю, що переходить у зажерливість.

І небесні вершителі доль зглянулися до обох - розвели їх по своїх життях-світах превентивно, але, все ж, надавши можливість скуштувати «пробник» взаємного кохання та пристрасті. Але лише «пробник», бо вся доза цього занадто небезпечного для обох еліксиру привела б уже до справжньої людської трагедії. «Там» про це знали.

Мобільник делікатно пискнув, повідомивши про отримане текстове повідомлення. Чоловік повільно розплющив очі, насилу дотягнувся до телефону і висвітив натисканням кнопки текст послання.

«Вадиме! Знаю, немає мені прощення ні перед тобою, ні перед чоловіком, ні перед Богом. Але все одно я ні про що не шкодую, і саме за це мій хрест буде важким. Та це ж і допоможе мені його нести. З часом і ти зрозумієш, що у нас з тобою був лише один-єдиний шанс розстатися, більш-менш, безболісно. Саме цей, який я так жорстоко по відношенню до нас використала. Якщо ти мене зрозумієш, - ти мене пробачиш».

Чоловік заплющив очі. Самотня сльоза протиснулася крізь опущені повіки і, лишивши кривий слід по неголеній щоці, вирулила у зморшку біля рота. Раптом він стрепенувся, схопив телефон, підвівся на лікоть і у відчайдушній надії зараз миттєво все вирішити  набрав номер, який надіслав це повідомлення. Але абонент не приймав додзвін. Вона все передбачила, щоб врятувати їх обох від болісної агонії, і заблокувала його номер. Чоловік знесилено відкинувся навзнак на подушку.

І за мить, ніби відпускаючи зашморг на шиї, телефон знову пискнув. Незграбно розмазавши сльозу по щоці тремтячою долонею, чоловік став читати. Він пробіг повідомлення очима раз, другий, не занадто вникаючи у зміст, а лише вишукуючи слова-натяки на можливість ще хоча б однієї зустрічі, щоб порозумітися. І лише з третього разу зрозумів, що вона …  все пояснила.

«Ти вільна людина. Перед тобою весь світ, і нікому ти нічим не зобов'язаний, і нічого нікому не винен. А я навіть позаздрити тобі не можу - гріх. Мій чоловік невиліковно хворий. Зараз він у санаторії. Не можна звинувачувати приречену людину за дратівливість, але іноді образа за несправедливі закиди затьмарює розум. Це я не у виправдання собі, ні! І те, що я буду з ним, скільки б не залишилося йому років, місяців, тижнів або днів життя на цьому світі, - не покаяння і не накладена покута за мій гріх осквернення сьомої заповіді. Це мій усвідомлений вибір, щоб не удавитися від мук совісті і мати можливість потім хоч якось жити. Лише той, кому не чужа жертовність, гідний справжнього і взаємного кохання. В іншому випадку це всього лише тваринна фізіологія. Тільки волелюбна натура може гідно оцінити вишуканий аромат усвідомленої залежності. Ти готовий був пожертвувати своєю свободою заради того, що могло б між нами розгорітися: це залежність обопільна. Але не для мене ця твоя жертва, любий Вадиме. Та, в ім'я кого ти її принесеш, десь чекає на тебе. О, лише б тільки вона оцінила! Ти зрозумієш мене, я впевнена. А цей наш з тобою день і ця наша ніч - нагорода мені за всі мої страждання. Ось така я грішниця».

Чоловік тримав обома руками телефон і плакав. Жалість до неї, до себе, та й до її нещасного чоловіка, а найбільше - скорбота по придушеному в самому зародку взаємному коханню, краяли серце на клапті. Крізь пелену сліз він вже ледве розібрав дрібні букви третьої частини її сповіді-прощання, що надійшла слідом.

«Вадиме! Ніжна і тонка душа моя! Мене боляче ранить твоя можлива злість на мене, а ще більше, - якщо жалість до мене змусить тебе плакати. Не треба, любий! Так вже склалося життя, і нам нічого не змінити. Ми не встигли так вже занадто заразитися тією хворобою, що в кінцевому підсумку привела б нас до пекла. Ця «нежить» пройде в обох, ось побачиш! А ти ще обов'язково зустрінеш свою половинку і обов'язково будеш щасливий. Адже і ти, і я, - ми вже зрозуміли, на чому воно будується - щастя. На коханні взаємному між парами, котрі готові на жертовність заради тих, кого приручили. Пробач, що заблокувала твій номер. Так я знайшла, хоч і нікчемний, але шанс тебе … забути».

От і зрозумій, до чого, навіщо все це було? Навіщо взагалі підсовуються ось такі спокуси людині? Як же ж добре в спокійній одноманітності! Вранці будильник, тявкнувши, звільнить від сну. Кусень ковбаси з яєчнею на сковороді розбудять і апетит. Чашечка кави підбадьорить і підніме тонус. І начебто вже і на роботу захочеться із такою установкою на відсутність стресу. І можливо, що й мине без цього стресу день. І навіть буде чим втішитися, йдучи з роботи: обійшлося без неприємностей.

У передпокої рідного житла-обителі улюблені капці обпестять зморені підборами ступні ніг. Папуга або канарка радісно защебечуть: «Жерти давай!» Чи там кіт ліниво нявкне: «Чого так довго?» Або відданий пес, змучившись за день на самоті, буде битися хвилин п'ять об ноги, скиглячи вдячно, що господар таки повернувся.

Ну, а якщо в обителі-притулку нема зобов'язуючої до турботи живності, то затертий пульт «зомбоящика» ніби сам стрибне моторно в долоню: «Що там у світі робиться?» І з пультом тим - на кухню до холодильника: щось зкалапуцяти на вечерю, якщо не надто вже ліньки. А то можна і всухом'ятку, прийнявши на душу спершу стопочку для зняття того стресу, на відсутність якого була задана установка зранку.

Ах, так! Є ще ж телефон! Це коли вже звична ніби самотність ні з того, ні з сього, раптом штрикне різким зубним болем. На тому кінці дроту заговорять-пригасять, як водиться, банальним базіканням ці симптоми «ненормальності», що пруться до мозку, і можна тепер умиротворено готуватися до сну. А якщо ще зачепиться за кнопку перемикання телеканалів який-небудь фільм, позначений червоним квадратом для відлякування  ханжів, то вважай, що зайнявся сексом перед сном, чи любов'ю, - це вже, кому як. І не треба бігти до ванної кімнати після цього, і не треба нікого виганяти з ліжка або самому забиратися геть проти ночі. Та й чуже хропіння, яке аж ніяк не розчулює, упереміш з гидким запахом із рота не доведеться до ранку терпіти. Ну, чи не благодать же, Господи!? І так день за днем, з року в рік. Ну, хіба не віє блаженною гармонією з цієї розміреності?

Та чи ж нам знати? Чи нам про це відати, – убогим? …


Російськомовна версія роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - на ресурсах електронних книг: ЛітРес, Андронум та ін.