Знайди мене. Частина 11. Крiзь терни...

Тим часом, Артем обіймав нажахану Олю, міцніше притискаючи її до грудей, наче малу дитину.  Вона розтанула в його мужніх і трепетних водночас обіймах, як раніше, забувши про все на світі. Артем, в свою чергу, цілував її обличчя, вуста, волосся, не в силах насолодитися тим даром, вистражданим, вимоленним даром, який послали йому небеса. Артем ніколи не вірив в те, що Оля могла загинути. Навіть після того, як слідство офіційно закінчилося і Олю признали зниклою без вісті, Артем вчепився у це, наче в останню надію. Не загибла, ні, а зникла без вісті, а отже Артем був впевнений, що рано чи пізно він знайде її. Бо інакше й бути не може.. Бо вона – його доля…
-Олю… Олечко… Моє сонечко… Моя принцесо… - примовляв Артем в перервах між поцілунками.
-Артеме… Артемчику… - плакала Оля. Плакала вона від щастя, через то, що вона нарешті з Артемом, що вдалося все згадати і, що найголовніше – він, здається, вибачив її. Ольга завжди знала, наскільки велике та шляхетне серце в її коханого, але навіть не думала, що настільки.- Я боялася…. Я так боялася… Боялася ,що ти ненавидиш мене - раз за разом повторювала вона.
-Дурненька.. Ну як? Як, скажи мені, я можу ненавидіти тебе, янголе мій? – сказав Артем, пригортаючи Олю до себе так, наче боявся, що вона в одну мить може зникнути, наче якесь мимолітне видіння.
-Я ж…. Я ж зрадила тебе, наших малят…Я…Я стільки часу мовчала, стільки часу не давала про себе знати… - Оля схлипнула.- Марічка, Павлик… Малята мої… Янголята… Господи… Як вони там без мене?...
-Марічка..- Артем сумно посміхнувся.- Ти знаєш, Олю, вона в нас не за роками доросла. Вона так допомагає в домашніх справах, допомагає мамі та Мілі з Павликом..
-Марічечка… Моє сонечко…Моє янголя… - з неймовірною ніжністю прошепотіла Оля, згадавши, якою вимоленою та вистражданою була Марічка для них, адже Ользі довгий час ставили діагноз безпліддя… Як вона ридала…. Так, не плакала, а саме ридала від щастя, коли вперше взяла на руки донечку. В перші роки життя маленької принцеси Ольга майже не розлучалася з донею, всю себе присвячуючи їй, за що Марічку доволі часто називали матусиною донею. Однак, не зважаючи на надлишок батьківської та материнської любові, уваги, дівчинка не виросла вередливою та розбещеною, ніколи не проявляла ревнощів, коли Ольга після появи на світ Павлика почала більше уваги приділяти йому і навпаки – в усьому допомагала матусі. А зникнення Олі стало для дівчинки справжнісіньким стресом, котрий був потужним і в тому сенсі, що Марічка ніколи  не вередувала, не плакала за мамою напоказ, а навпаки- доволі часто тримала все в собі, щоб не надокучати своїми примхами бабусі чи татусеві. Серце Олі боляче стиснулося, коли вона уявила, що ж саме довелося пережити її любій принцесі.
-Моє сонечко…Як би я хотіла зараз пригорнути її до себе.. Поцілувати в  щічки та подивитися в голубі оченята…- тремтячим голосом сказала Оля і раптом сильно стиснула руку чоловіка.- Артеме, я так хочу побачити їх… Побачити своїх… Наших янголят…
-Ти побачиш…Зовсім скоро обов’язково побачиш…. – Артем знову поцілував долоні коханої.- Просто завтра я привезу їх до тебе, присягаюся. Лишилося тільки вийти звідси і я зроблю все, як ти захочеш!
-Виписатися? –стривожено запитала Оля, пильно подивившись на Артема, шкіра якого й  досі залишалася блідою. – Артеме, ти впевнений, що все гаразд і що ти добре почуваєшся?- стривожено запитала Ольга, погладивши Артема по обличчю, а він, в свою чергу, перехопив її руку та притиснув до своїх вуст, заплющивши від насолоди очі.
-Я більш, ніж впевнений в цьому, мій янголе, бо мої найкращі ліки  зараз тут, зі мною. Ось… Послухай.. – з цими словами Артем приклав руку Ольги до своїх грудей.- Чуєш, моє серце б’ється… І б’ється воно завдяки тобі… Завдяки тобі, мій янголе.. Тільки завдяки тобі…
-О, Артеме…- тільки й сказала Оля, а на її очах виступили сльози. Вона ніжно погладила коханого по обличчю. – І, все ж таки, бережи себе, гаразд? Заради мене, заради наших малюків…
Артем знову поцілував долоню коханої.
-Я присягаюся… Тепер я присягаюся, що все буде гаразд… В мене тепер все буде гаразд, бо ви – мої крила… - сказав Артем, а Оля ж, в свою чергу, нарешті наважилася запитати коханого про те, що її мучило стільки часу.
-Артеме, скажи, а… - опустила Ольга очі, дивлячись на свій доволі таки кругленький животик, а Артем, в свою чергу, без зайвих слів зрозумів, що ж саме зараз тривожило душу його коханої.
-Я знаю, про що ти хочеш зараз запитати…. Я знаю, що тебе хвилює.. Тому скажу прямо – я завжди мріяв про велику родину. І мені не важливо, хто батько твоєї дитини –я чи…
-Хай би там як не було, я хочу, щоб ти знав – я не зраджувала тобі навіть в думках… - сказала Оля і раптом опустила очі, зрозумівши, що збрехала, і згадавши той раптовий поцілунок, що відбувся між нею та Толею. «Але ж, це зовсім не те, це був дружній поцілунок, поцілунок вдячності…»-подумала Ольга і її серце раптом стиснулося. Вона відчула провину перед Анатолієм, який стільки зробив для неї, який разом зі своєю матір’ю Параскою Степанівною врятував життя Олі та її малюка.
-Артеме… Любий мій… Мені стільки всього потрібно тобі розповісти…- з сяючими, наче в дитини, очима, ледве чутно сказала Оля, а Артем, в свою чергу, посміхнувся та погладив кохано по голові.
-Розповіси. Обов’язково розповіси, кохання моє! А зараз відпочивай… Відпочивай, сонечко…- з ніжністю сказав він.
-А ти? – ледве чутно запитала Оля, очі якої і самі закривалися.
-А я побуду біля тебе… Відпочивай… Відпочивай, серденько моє…- з ніжністю сказав Артем, погладжуючи Олю по волоссю.  Повіки жінки ставали все важчими, а потім і зовсім закрилися. Вона заснула  - вперше за довгий час настільки міцно і настільки солодко. А Артем, в свою чергу, просто з посмішкою спостерігав за нею. І більшого щастя для нього в ту мить годі було й придумати… «Тепер ми разом… Ми завжди будемо разом…» -подумав він, поцілувавши руку коханої…
*    *   *
Тим часом, Сергій Дмитрович Мураєв знаходився в процедурному кабінеті таєї ж самої лікарні. Медсестри робили йому перевязку руки. Детектив до хрусту скрипів зубами, ледве стримуючи крик від болю. Варто сказати, що за своє доволі таки насичене життя чоловік вже звик до болю, травм та поранень і тому зараз таким пригніченим детектив був не настільки через те, що зазнав травми, а як через те, що їм не вдалося зловити Чернобаєва. Цей негідник виявився настільки спритним, що його не змогли спіймати навіть кремезні хлопці детектива Мураєва.
-Ви як, Сергію Дмитровичу? - запитав в детектива один з його помічників в той час, коли Мураєв скрипів зубами від болю, а мердсестри, в свою чергу, витягнули з руки детектива злощасну кулю. Один з помічників Мураєва не витримав цього видовища і, щоб не показати своєї слабкості, щось буркнув і вийшов геть з кабінету. Однак, зараз Мураєва хвилювало зовсім інше.
-Не встигли взяти мицього покидька! Не встигли! – на емоціях крикнув Сергій Дмитрович і навіть вдарив кулаком по столі, від чого навіть скрикнув від болю.
-Ну, що ж Ви так, СергіюДмиттровичу?! –з докором сказала Мраєву медсестра, поправляючи йому пов’язку.
-Вибачаюся… Нерви…- винуватим тоном сказав Мураєв, опустивши очі. – Отже так, хлопці…- сказав детектив, звертаючисьо своїх помічників. – Ми повинні все, аби спіймати Чернобаєваякомога швидше.
-Це так, Сергію Дмитровичу, однак,для затримання потрібні, по перше, привід та докази, а по-друге, міліцейськй ордер на арешт. Тобто, для пункту  два, як Ви розумієте, потрібен пункт один..
Сергій Дмитрович  потгнувся за своїм портфелем і іщулився від болю.
-Портфель мій мені подай…- сказав він одному зі своїх помічників і той миттю виконав прохання Мураєва. Щурячись від болю та відкривши таки свій портфель однією рукою, ігноруючи при цьому зауваження медсестри, Мураєв дістав звідти течку з паперами і компакт-диск.
-Дивися… - сказав він своєму асистентові.- В цій течці є повне досьє на Чернобаєва. Якщо вмістт цієї течки детально вивчити, то описані там «подвиги» Бориса Чернобаєва тянуть не на один термін тюремного ув’язнення. Складно було добути все це,однак, завдяки тому, що Володарський люб’язно надав мені доступ до своєї робочої бази для того, аби добути хоча б щось потрібне слідства. І саме  через неї я з легкістю перевірив всю базу контори і проник такой в комп’ютер Бориса. Тут на нас ще дуже добре зіграв той факт, що після того, як Борис зайняв місце брата під час його вимушеної хвороби, він не особливо й намагався маскувати свою діяльність, чудово знаючи, що в тому  стані, в якому Артем зараз, він не зміг би належним чином слідкувати за тим, що відбувається в його адвокатській конторі за його відсутності. Зате вся діяльність Бориса опинилася в нас, наче на долоні. І схоже,що Борис про це навіть і не здогадується, бо не вийшов би я з цієї гри таким переможцем, бо Чернобаєв не з тих, хто залишає на своїй дорозі свідків і взагалі людей, які надто багато про нього знають. Про це свідчить і зникнення Ольги Володарської, і вбивство Нестерова!
-Нічого собі! Вражаючий список!- крикнув асистент, переглядаючи вміст течки.
-От і я про те! -  гарячково відповів Мураєв,безсило відкинувшись на спинку крісла. Взагалі, по життю він вмів терпіти біль – і фізичний, і душевший – однак, цей день якось настільки виснажив детектива, що йому навіть здавалось, ніби його мозок починав працювати повільніше.
-Тож,що нам робити? Викликати поліцію?- в нетерпінні, наперебій запитали хлопці пильно дивлчись на начальника. Мураєв, в свою чергу, ствердно кивнув.
-Саме так! Час долучати до цієї справи і правоохоронні органи. Аматорські розслідування тут вже не подіють. Чернобаєв – озброєний і дуже небезпечний і, по-перше, нам не надано прав на те,щоб затримувати його, а по-друге, нам потрібно поспішати, бо цей псих може наробити ще більше біди. І так, до речі, потрібно забезпечити цілодобову та потужну  охорону для всієї родини Володарських та їхнього найближчого оточення. Не сумніваюся, що найближчим часом Чернобаєв може завдати потужного та несподіваного удару…- замислившись про щось своє, закінчив Мураєв, а його асистенти, в свою чергу, ошелешено подивилися на свого начальника.
-Саме зараз? – здивовано запитав один з них.- Але ж зараз, по логіці речей, Борис навпаки повинен залягти на дно!
- Це зовсім інша ситуація! – заперечив Сергій Дмитрович. – Борис одержимий метою – отримати Ольгу та в будь-який спосібзруйнувати життя та щастя родини Володарських. Він не зупиниться ні перед чим, поки їх не знищить, адже йому нічого втрачати і нікого боятися. В нього є лише ціль і він буде намагатися досягти її в будь-який спосіб.
-І що ж нам тепре робити? Ми ж не можемо так просто сидіти і чекати,що ж далі втне Чернобаєв!- вперто заговорив один з юнаків. Мураєв, в свою чергу, ствердно, кивнув.
-Саме так! Ми не можемо більше чекаті біля моря погоду, Юро!- сказав Мураєв, припіднявшись на кушетці і сівши, не дивлячись на протести медиків.- Для початку, забезпечте цілободобу охорону біля палат Володарських. І ще..- детектив на мить задумався про щось своє.- Але ні,це вже інше.Це питання мені потрібно обговорити вже з самим Володарським і негайно! – з цими словами Сергій Дмитрович рішуче піднявся з кушетки та встав та ноги.
-Стійте! Зачекайте! Але ж, Вам поки що не можна вставати! У Вас серйозне поранення і Ви втратили чимало крові!-намагалася зупинити Сергія Дмитровича медсестра, однак, цізусиллябули марними.
-Доню,відпочину я потім, на тому світі,  зараз, повір мені, в мене зовсім немає на це часу! – лагідно сказав медсестричці Мураєв, а після тогозвернувся до соїх підопічних. – До справи, хлопці!
-До справи – відповіла йому вся його команда та вони всі рішуче попрямували до дверей. За ними, обережно тримаючись за хвору руку, пошкутильгав і Мураєв.
-Ви куди?! Вам в будь-яку мить може стати гірше, а в нас через це потім будуть проблеми,що ми Вас відпустили! – невдоволено сказала медсестра.
-Доню, я готовий підписати будь-які папери, аби вибратися звідси якомога швидше! Нагальні справи не чекають!-голосно сказав Сергій Дмитрович, а в його голові  вже зрів план, як саме він може допомогти Володарським і впіймати на гачок Бориса. «Тепер цей покидьок від мене не втече! Вже точно не втече!»- подумав детектив та рішуче попрямував до виходу.
*    *   *
Тим часом, Борис на повній швидкості на чужому, викраденому авто в заміський будинок.  У свійвласний заміський будинок, про який ніхто і нічого не знаю і який він придбав підпільно, за підробленими документами, екстренним чином все оформивши. Він не хотів, аби хтось дізнався про цю покупку нерухомості, бо це була виключно його справа. Лише його та Олі. Саме тут він тримав Ольгу декілька днів,намагаючись переконати жінку в серйозності своїх намірів. І хоч в нього це не вийшло, однак, Борис був цілковито впевненим в тому, що тепер перемога в нього в руках. Адже зараз Оля носить його дитину, його первістка, його сина, про котрого Борис так мріяв. І ця дитина його, лише  його, а не того нікчеми Володарського. І для того, щоб гідно зустріти синочка в їхньому спільному домі, Борис вирішив підготуватися до появи малюка належним чином. Тому він буквально вилетів з автівки, із сяючою від щастя посмішкою і почав вивантажувати з багажника різноманітні численні покупки та пакунки. Серед них було ніжно-голубе дитяче ліжечко і комплект постільної білизни для малюків, а також, коробка з дитячим харчуванням і різноманітні іграшки. Одне  з бряскалець Борис взв до рук і затряс ним з фанатичною посмішкою.
-Зовсім скоро ти гратимешся усім цим, мій лицарю! Я виховаю з тебе справжнього чоловіка, воїна, бійця! – сказав Борис, з огидою згадавши, як Артем завжди розціловував малого Павлика. «Такого не можна допускати, адже чоловік повинен вирости чоловіком, а не такою ганчіркою, як Артемчик!» - подумав з огидою сказав сам до себе Борис . Артем викликав в нього відразу практично з самого дитинства, а його шляхетні вчинки, пов’язані зі спасінням всіх, хто слабший за нього, взагалі викликали в Бориса рвотий рефлекс. – Ну нічого, нічого, Артемчику, тепер ти вже точно програєш!Я вже не відступлю ні в кому разі! – сказав він сам собі.
Коли Борис увійшов в будинок, то з гордою посмішкою озирнувся навкруги.
-Ось ми й вдома, сину!-сказав він так, начесин був вже тут, просто поруч з ним. Якщо подивитися навкруги, то інтер’єр будинку для нормальної людини здався б нездоровим чи навіть диким. Всі стіни будинк були завішені фотознімками Ольги, а там, де на них було обличчя Артема, то сам Воодарський був вирізаним або замальованим,зате замість обличчя Артема там було вклеєно обличчя Бориса. «Ось тепер все виглядає так, як і має бути!» - примовляв тоді Борис, розвішуючи знімки на стінах. І саме в цей будинок, будинок свого фанатизму Борис мав намір привезти Ольгу і сина до того, як вони полетять за кордон… Туди, де їх більше ніхто не знайде…
-Ніхто не знайде…Ніхто…- повторював Борис, який якраз в той час розпалював камін.- Ну що, розпрощаємося з невдахою Борисом Чернобаєвим назаважди? – сам в себе запитав він, а потім дістав з кишені ще один паспорт. – Ласкаво  просимо в нове життя, Арсене Колосовський. – сказав він з посмішкою. Борис навіть підробний паспорт зробив таким чином, щоб його нове ім’я було співзвучне з іменем брата, однак, і було, в той час, кардинально іншим, щоб не викликати підозр. Взявши новий паспорт, пакунок з речами, одягнувши куртку та озирнувшись навкруги, Борис хотів було вже покинути будинок, але раптом почув голос в себе за спиною.
-Борю… Любий…. Нарешті ти тут…-пронизливий голос примусив Чернобаєва буквально підскочити від несподіванки. Трохи сторожко озирнувшись і скрикнувши «Олю!», Борис повернувся і побачив бліду, худу постать, в якій ледве впізнав колишню статну королеву Лілею Нестерову.
-Що ти тут робиш? Що ти робиш в моєму будинку? І як ти дізналася мою адресу? – запитав Борис, з деякою огидою відсахнувшись від колишньої красуні, яка зараз більше скидалася на бліду, хвору тінь.
-Я… Я прийшла до тебе, Боречко… Ти ж знаєш, що мені більше нікуди піти… - з шаленим блиском в очах Лілея наближалась до Бориса буквально впритул. Чернобаєвзнову з огидою відсахнувся від неї.
-Чого ти від мене хочеш? Знову грошей? – зневажливо запитав він. Після невдалого вбивства Володарського та загибелі брата психіка Лілеї не витримала такого навантаження і дівчина шукала розраду та розслаблення у випивці, наркотиках та випадкових зв’язках. А так як з загибеллюбрата і не без «допомоги» Бориса було заблоковано всі рахунки Нестерова, Лілея лишилась зовсім без засобів для існування. Однак, свої кігтики колишня Багірочка втратила не остаточно ітому їй доволі вдало вдавалося «викачувати» з Бориса, аджеїх багато чого пов’язувало.
-Ти правильно здогадався! Саме грошенят!- солоденьким голосом сказала Лілея, поклавши руку Борису на плече, яку він, в свою чергу, доволі різко скинув.
-А з чого ти взяла, дурепо, що я знову щось тобі дам?! – доволі грубо відповів Лілеї Чернобаєв, відштовхнувши подалі Лілею, від якої разило алкоголем.- Особисто я не маю ні найменшого бажання виконувати твої дурнуваті примхи! – відрізав він,а  Лілея, в свою чергу, саркастично та осудливо поцокала язичком.
-Фу! Фу, як некрасиво, Чернобаєв! Така манера поведінки тобіпо відношенню до прекрасних дам абсолютно не пасує!- з іронічною посмішкою сказала вона. Лілея, варто відмітити, також була далеко не дурепою і дуже добре все розуміла. Зокрема, те, якою ж саме була причина смерті її брата і хто в цьому безпосередньо винен. І вона була цілковито впевнена, що Борис вже точно не лишиться безкарним. Принаймні, зі свого боку, вона присяглась докласти всіх зусиль для того, щоб Борис таки поніс заслужене покрання.
Сам Чернобаєв голосно зареготав.
-Це ти себе називаєш жінкою?! Ти дама?!- запитав він,з неприхованою огидою дивлячись на Лілею.- Та ти подивися на себе, посміховисько! В що ти перетворилась?!  Огидно дивитися!- Борис знову хотів було відштовхнути Лілею, однак, та міцно стиснула його руку.
-А ти не вчи мене жити, моралісте, краще допоможи матеріально! – зневажливо кинула Лілея і її очі загорілся, коли вона побачила, як Борис повільно дістав гаманця та відраховував звідти декілька купюр, а потім з огидою кинув їх до ніг Лілеї. Розтираючи збуджені, сухі очі, колишня королева опутсилася на коліна і почала збирати купюри, жадібно ховаючи їх в свою кишеню, наче боялася того, що їх хтось може забрати або ж Борис передумає в забере свої гроші назад.
-Ну що, цього вистачить, я сподіваюсь?- запитав Чернобаєв, а Лілея,  в свою чергу, активно закивала головою.- От і чудово! –резюмував він.- А тепер ноги в руки – і кроком руш звідси,поки добрий! – крикнув Борис, показавши Лілеї на двері. Та, в свою чергу, подивилась на нього великими очима.
-Ти проганяєш мене?-тремтячим голосом запитала вона. Борис роздратовано закотив очі.
-Виганяю, а що? Тобі й досі це не зрозуміло, тупа курко? – запитав він, а Лілея з іронічною посмішкою підійшла до Бориса та погладила його по щоці.
-А колись тобі дуже навіть подобалося моє товариство.. – з прикрими нотками сказала вона.
-Слухай, перестань,га?- буквально виплюнув Борис.- Ти ж чудово знала те, що для мене це це означало!- сказав він, а очі Лілї зблиснули лиховісним вогником.
-Все ще сохнеш по своїй Олечці  Володарській? Не думаю,що така безхарактерна вівця подивилась б ще на когось окрім свого коханого чоловіка! Тим більше, на такого невдаху,як ти!
Очі Бориса спалахнули лиховісним вогнем. Він піідйшов до Лілеї та щосили стиснув її руку.
-Не смій, чуєш?! Не смій навіть вголос промовляти її імені! Ти мене зрозуміла?! –прохрипів Борис таким тоном, що Лілея навіть затремтіла. Вона ж бо знала, на що здатен Борис, коли він в гніві. Однак, вона з гідністю витримала його погляд.
-Звичайно ж, зрозуміло! Що ж тут не розуміти? – з сарказмом сказала Лілея. – Ти кохаєш свою Олечку і заради неї готовий піти на будь-які подвиги!
-А як ти думала? Оля буде моєю, я це точно знаю! Не дарма ж я підставляв, вбивав, зраджував, прибрав зі свого шляху вискочку- Володарського. Не без твоєї, до речі, допомоги!- сказав він, а очі Лілеї спалахнули нейсмовірною ненавистю.
-А мого брата  ти навіщо вбив?- прохрипіла вона.
-Ну, спочатку це не входило в мої плани,справді. Просто твій братик занадто багато знав, а мені це було зовсім невигідно! – буденно, мало не позіхнувши, відповів Борис.
-Отже, це таки ти…- прохрипіла Лілея, а її голос був сповненим ненависті. – Покидьок! Вбивця! Душогуб! Ненавиджу! – закричала вона, а Борис, в свою чергу, гучно розсміявся.
-Вбивця?! Душогуб?! І це мені говориш ти?! – насмішкувато запитав він.
-На відміну від тебе, я нікого не вбивала! – заперечила Лілея, з викликом дивлячись просто в очі Борису.
-Ну,тут просто не вийшло! – буденно сказав він. – Хоча, я й давав тобі точні вказівки з приводу того, як саме користуватися тією отрутою! А ти навіть елементарних речей не могла запам’ятати, ідіотко!
-Зате на моїй совісті немає трупів! Це по-перше! А по-друге, це вконтре доводить,що Володарський – щасливчик, а  ти – невдаха, якщо його не взяла навіть така сильна отрута.
Очі Бориса загорілися. Він вже переставав контролювати себе. Чернобаєв здійняв руку і дав Лілеї такого ляпаса, що вона підкосилася і впала на підлогу. З рота дівчини потік струмочок крові. Вона злякано та беззахисно подивилася на Чернобаєва.
-Сучка…- прохрипів Борис. – Тупа сучка.. Ненавиджу тебе! Ненавиджу, чуєш?! Ненавиджу! Вимітайся звідси, доки жива, чуєш?! – загарчав Борис, дістаючи на ходу свій пістолет.
-Ні… Ні… Не треба… Не треба, Борисе…-прохрипіла Лілея. Вона похапцем зібрала всі ті грошові купюри, який розсипалися по землі після її падіння.- Ні…-повторила Лілея і, піднявшись з підлоги, чимдуж чкурнула геть. Борис тільки люто подивився їй вслід.
Тим часом, Лілея кулею вилетіла з будинку Чернобаєва. Бігла доволі швидко і не озираючись, аби відбігти якомога далі від того злощасного будинку.  Потім зняла з себе потерту куртку, під якою було її типове вишукане, але водночас вже й не кричуще, як завжди,  вбрання від кутюр, дістала дзеркальце, поправляючи зіпсований макіяж, і пригладила глебінцем розхристане волосся.
-Жах якийсь – так розпускатися Але нічого – в цій справі всі засоби згодяться…- пробучала вона, а потім дістала з сумочки недешевий телефон, дістала звідти SIM-картку та квапливо змінилаїї на іншу, сторожко озираючись навсібіч, чи не пішов раптово Борис вслід за нею.  Потім увімкнула телефон та швидко, на пам’ять набрала вже знайомий їй номер. Почулася черга довжелезних гудків, пілс чого на тому кінці дроту таки знли слухавку.
-Алло. Мураєв слухає…- почувся хриплуватий баритон на фоні незрозумілого шуму.
-Алло, Сергію Дмитровичу… Це Лілея Нестерова. Я телефоную Вам з приводу нашого спільного знайомого Бориса Чернобаєва. Справа в тому, що я знаю, де він зараз знаходиться. Зустрітися? На нашому місці? О п’ятій? Так,мене все влаштовує! Чудово! До зустрічі! – і з посмішкою Лілея заховала телефон в сумочку та попрямувала своєю дорогою…
*    *   *
-Так,гаразд! Я буду чекати!  До зустрічі!-скзав Сергій Дмитрович, закінчивши розмову зі своєю такою несподіваною союзницею, котра дуже спонтанно змінила для себе  сторони протистояння. Хоч і не сказати, що вона була цілком іповністю за возз’єднання Артема та Ольги, адже, наскільки зрозумів Сергій Дмитрович, в Лілеї були якісь свої особисті рахунки з Володарським, як з колишнім конкурентом свого покійного брата. Однак, для неї зараз більш впливовим та потужним ворогом був Борис, вбивця її брата. Про це Лілея дізналась, проглянувши записи з  таємних камер відеонагляду зкабінету Аркадія, однак,пішла з ними не до міліції, адо детектива, розуміючи, що правоохоронні органи відразу ж не лише докопалися до істини, але й притягнули б до відповідальності і саму Лілею за замах на життя людини, адже вже було точно відомо, що Артема Володарського було отруєно сильно діючою речовиною у його ж власному домі.А Борис в той час цинічно заявив, що Лілею він не прикриватиме і, якщо що,винна в усьому буде лише вона. А мотив в неї є – бажання прибрати здороги конкурента свого брата, ну і злість за те, що він не звернув належної уваги на натяки Лілеї на те, що вона хотіла б стати коханкою Володарського. І це було б справді правдиво, бо саме історія з Володарським змінила щось  в Лілеї і в ній прокинулася якщо не совість, то якесь своєрідне бажання відновити справедливість. «Борис недооцінив її. А Лілея й справді дуже багато про нього знає і такий спільник на нашій стороні – це чимала перевага!»- думав Мураєв, обережно крокуючи лікарняним коридором. Рана боліла, але більш сильнішим було пульсування власних думок, які вискакували одна за одною та стукали в скроню, неначе неочікувані гості в закриті двері. Лілея доповіла йому чимало цікавої інформації, зокрема,щодо подальших планів Бориса Чернобаєва. Сергій Дмитрович відразу ж зрозумів, що Борис – людина досить хитра, небезпечна та непердбачувана, тому варто було, як то кажуть, тримати руку на пульсі. І найголовніше- попередити Володарських про небезпекута узгодити з ними подальший план дій.
Коли Сергій Дмитрович наближався до палати Ольги, він побачив сутулу постать. Рятівник жінки Анатолій задумливо дивився кудись убік,тактовно вирішивя не заходити до палати. Через двері він чув уривки фраз та чудово розумів, що Артему та Ользі зараз потрібно побути наодинці. Воночас Анатолію було радісно через те, що Ольга нарешті знайшла родину,а ле водночас було й відчуття якоїсь пустки. Видумана ним казка завершувалася, хоч і щасливо, як для Олі. Головне, аби в неї було все гаразд. Від власних думок Анатолія відволік чоловік, який впевнено крокував до палати Олі. Спершу насторожений Толя хотів впевнено рушити вперед і вияснити, з якоюж саме метою відвідувач тут знаходиться, однак, впізнавши в чоловікові детектива Сергія Дмитровича Мураєва, миттю заспокоївся та пішов йому на зустріч.
-Доброго дня, Сергію Дмитровичу!- привітався Анатолій з детективом і чоловіки потиснули один одному руки.
-Доброго дня… Анатолій,так? Якщо я не помиляюся…- запитав Сергій Дмитрович, дивлячись просто у вічі Анатолію. Такою вже була його невелика особливість- він вмів читати людей по одному лише погляду та виразу обличчя. І, роблюячи аналізсвоїм звичним способом, Мураєв дійшов висновку, щов  його співрозмовника добра, хоч і закрита ля сторонніх душа .Хоч Анатолій не піде зі всіма на відвертість, зате з близькими він – відданий та відкритий, мов дитина. Це стало видно ще тоді,коли Анатолій «вийшов» на Сергія Дмитровича та попросив його допомогти Ользі. В його очах в тумить було стільки болю та безсилля та відчайдушного бажання допомогти ближньому, що Мураєв, не дивлячись на свою зайнятість, просто таки не міг пройти повз.
-Так.Саме так. Анатолій.- відповів співрозмовний, який, вочевидь,був глибоко занурений у власні думки.
-Дуже приємно.Мене Ви, напевно, теж пам’ятаєте.- сказав Сергій Дмитрович, подивившись на втомлене обличчя Анатолія, на котрому дуже відображалися декілька безсонних діб.
-Наскільки ярозумію, Ви продовжуєте займатися справою Олі?- запитав Анатолій, а  Сергій Дмитрович, в свою чергу, ствердно кивнув.
-Так, саме продовжую, бо в справі є ще дуже багато не закритих та доволі таки небезпечних нюансів, які потрібно вияснити та проаналізувати.
-Але ж, Нінель.. Точніше, Ольга все вже пригадала , зустрілася зі своїм чоловіком, які ще можуть бути нюанси?- ніяк не міг зрозуміти Толя, який більш за всемріяв про те, аби Оля нарешті отримала омріяний спокій. Але Мураєв, в свою чергу, лише заперечно похитав головою.
-Ні, на жаль,це лише половина справи. Боюся, що найбільші труднощі в нас ще попереду…- рпобурчав детектив,а Толя, в свою чергу насторожився.
-Ви про що?- стривожився він.
-Я боюся, що головна загроза таки лишилася. На превеликий жаль, нам не вдалося спіймати Чернобаєва. Він зараз на волі і, тим більше, знаходиться в непевному, навіть небезпечному стані і тому може бути непердбачуваним.
Толя увесь похолов.
-Тобто…Тобто, як це не спіймали?! Заждіть, але ж…Я ж бачив, на власні очі бачив, як Ви виводили йогоз палати Олі! Невже йому вдалося втекти?!
Мураєв, в свою чергу, лише важко зітхнув. Чорт забирай, як же сильно він картав себе за те, що умудрився відпустититакую крупну рибину, яка лежала в нього майже на долоні. І так ось вийшло, що Борис виявився значно спритнішим та винахіжливішим, ніж детектив майже з тридцятирічним стажем.
-Це моя провина,моя прогалина і я виправлю її, чого б мені це не вартувало…-сказав Толя, а Сергій Дмитрович, тримаючись рукою за рану, яка неймовірно боліла, відвів погляд від Анатолія, перед яким йому раптом стало неймовірно соромно. Люди довірилися йому, а він не зміг виправдати їхніх надій, знаходячись в неймовірній ейфорії від того, що йому таки вдалося розплутати цей хитромудрий Гордіїв вузол, однак, як виявилось, все було значно складніше, ніж здавалося. І тепер, плюс до всього, самостійно пропонують своюдопомогу у виправленні його помилок.
-Оце вже ні!- доволі різко заперечив Сергій Дмитрович.- Я не можудозволити собі ризикувати Вашим життям! Цією справою займуться досвідчені в даній галузі люди!
-Але ж… Я не можу лишитися осторонь! Мова йде про життя та безпеку дорогої мені людини.. Вірніше, людей..- виправився Толя, помітно почервонівши. Однак, він вже був більш ніж впевнений в тому, что у всьому прозорливий Сергій Дмитровчи вже сам про все здогадався.
-Ви…- не договорив Мурає, бо Толя його перебив:
- Так, я кохаю Ольгу! І не просто кохаю- вона для мене все..-ледве чутно сказав Анатолій, відвівши очі. – І тому я зроблю для неї все, що завгодно, і навіть те, що вище за мої сили!- сказав Толя, подумки уточнивши « і навіть відпустити до іншого або віддати за неї своє життя». Однак, він не став казатицього вголос, щоб не здатися хвальком, однак, Сергій Дмитрович зрозумів все без зайвих слів.
-Що ж, Ваша рішучість заслуговую поваги, а Ваша допомога буде абсолютно незайвою. Однак, все це потім. Зараз мені потрібно поговорити з Артемом та Ольгою Володарськими з приводу їхньої безпеки.- сказав Сергій Дмитрович, прочистивши горло.
-Так, я розумію…- кивнув Толя.
-Цей покидьок Чернобаєв – абсолютно неврівноважений і тому нам необхідно тримати руку на пульсі і вберегти родину Володарських – і Ольгу з Артемом, матір Володарського, і дітей. Саме про це й хочу зараз поговорити з Артемом та Ольгою.
-Звісно, проходьте!- сказав Толя, відступивши убік т даючи дорогу детективу,однак, Сергій Дмитрович зупинився та багатозначно подивився на Анатолія.
-Ні, як на мене, Ви повинні піти зі мною.  Я думю, що без Вашої допомоги нам не обійтися.
-Ну, якщо Ви так вважаєте, то звичайно..-здивовано мовив Толя, очі якого засяяли. Для нього найільшим бажанням було допоомгти Олі та її родині.
Ольга і Артем в ту мить сиділи в палаті жінки і ніяк не могли наговоритися, як раптом стукіт увері розвіяв всю магію того моменту,яка зникла,розтанула, ненначе грудочка цурку в гарячому молоці.
-Так-так, заходьте…- сказала Ольга, трохи напружившись та піднявшись на своїй подушці,а Артем, в свою чергу, заспокійливо стиснув долоню коханої в своїх руках, щоб показати,що поряд з ним вона може почуватися в цілковитій безпеці. Між ними знову відновився той самий зв’язок, який з’явився багато років тому.
-Дозвольте зайти?- Мураєв, як завжди, серйозний та похмурий, зайшов до палати першим. За ним увійшов там само зосереджений Толя, який ледве помітно посміхнувся та підморгнув Олі.
-Звичайно, Сергію Дмитровичу! Щось трапилось?- на правах голови родини запитав Артем, стиснвши руку коханої.
-На жаль, так. Я присяду, якщо Ваша ласка.-сказав Мураєв і, коли Ольга ствердно кивнула, присів на стілець, який стояв поруч.- На первеликий жаль, я приніс Вам не дуже добрі новини. Лише на перший погляд здається, що у Вашій, а вякщо бути точнішими,в нашій історії настав щасливий фінал, одначе, на жаль, це довсім не так. Основна небезпека так і лишається поруч з Вами!
-Ви про Бориса?-спохмурнівши, запитав Артем, а Сергій Дмитрович лише ствердно кивнув.
-На жаль, так. Чернобаєв не лише озброєний – він неадекватний і ми не можемо передбачити його подальші кроки.
-Господи…-Ольга помітно зблідла та поклала руку на свій доволі таки кругленький животик. Артем, в свою чергу, подивився на обох чоловіків з докором, мовляв, як можна говорити про все це при Олі, яка й так стільки всього пережила і, тим більше, зараз носить під серцем малюка і будь-які хвилювання можуть їй нашкодити.
-Заспокойся, моя люба…- турботливо сказв Артем коханій.- Я впевнений,що в Сергія Дмитровича вже є детальний варіант подальшого плану дій…- і з цими словами він багатозначно подивився на Мураєва та на Толю, який, до речі, вже й сам, як то кажуть, був не радив від того, що такою прямотою вони примусили хвилюватися  Олю.
-Отже, план дій такий. Вам терміново потрібно поїхати всім разом, включаючи дітей та Вашу матір, Артеме Олександровичу, в таку місцевість,де Чернобаєв і не подумав би Вас шукати!- сказав мураєв.
-Так, Ви маєте рацію! Олю, маму та дітей потрібо відправити в безпечне місце, якомога далі від усього цього!- твердо сказав Артем, а Ольга, в свою чергу, стривожено схлипнула.
-Але , Артеме, як же ти?- тремтячим голосом запитала вона в чоловіка, стиснувши його долоні. Вони настільки ждовго були далеко один від одного, що тепер одна лишень думка про те, що їм знову доведеться розлучитися, перетворювалась для Ольги в справжнісінькі тортури.-До того ж, твоє серце…
-Ольга має рацію…- сказав, насупившись, Мураєв.- Я говорив з Вашим лікуючим лікарем, Артеме Олександровичу, і Вам зараз справді заборонені будь які хвилювання…
-Я не хочу, щоб ти ризикував собою…- тремтячим голосом відказала Ольга, стискаючи руки коханого.- Ти потрібен нам – мені, нашим малюкам, твоїй мамі Олені Михайлівні. –Ольга не увстигла договорити, як тут до її палати увійшла медсестра в гумових рукавичках та з залізною тацею, на котрійлежало різноманітне медичне приладдя.
-Прошу Вас покинути палату. Пацієнтці та її малюкові потрібен спокій. – голосом суворої вчительки сказала вона,а після тогобагатозначно подивилася на Артема, який був у білому халаті, шапочці та марлевій пов’язці.- А з Вами, пане лікарю, у Володимира Борисовича буде окрема розмова. Наскільки я зрозуміла, це ж Вас шукає майже усе відділення кардіології…
Артем ледве помітно посміхнувся і почервонів.
-Я все чудово розумію, але й Ви зрозумійте мене – в мене просто таки не було іншого виходу..- почав було виправдовуватися Артем, а медсестра,в свою чергу, з докором подивилась на Мураєва та Толю.
-З цим закоханим паном мені вже все стало зрозуміло, але ж, як Ви підтримали оці його аванюру, ризикуючи життям та здоров’ям нашого пацієнта?!- з докором запитала жінка. Вона була доволі низького зросту, худенька, з  високим, дзвінким голосочком,однак, від її суворої інтонації чоловіки зіщулились, немов учні, які щойно отримали добрячої прочуханки від директора школи.
-Пробачте нас, мила пані, однак, в нас просто не було іншого виходу! – виправдовувався Мураєв, ледве стримуючи посмішку. Він й сам, чесно кажучи, не розумів, як він так несподівано втратив свою впевненість перед цією амазонкою-медиком, однак, чесно кажучи, йому це навіть подобалося.
-Не було іншого виходу… Ну от головному лікареві про все це і розповісте. До речі, ось і він. Доброго дня, Володимире Борисовичу! – привіталася жінка з головним лікарем, який вихлядав доволі похмурим і навіть схвильованим.
-Доброго дня, Валю! То от де наш втікач? Артеме, це ще що таке? Ми вже майже всю лікарню на вуха поставили, тебе шукаємо! Ти ж розумієш, що в твоєму стані…
-Я розумію, що в моєму стані потрібно лише одне – бути поруч з коханою людиною!- з цими словами Артем нарешті став на ноги, випростався. – І ще, Володимире Борисовичу,   я попросив би Вас виписати мене негайно! Чи завтра, чи сьогодні, чи просто зараз- це вже як у Вас вийде з випискою та іншими докуметами! Якщо потрібно, я готовий компенсувати всі ці незручності в фінансовому плані! –сказав Артем, чудово розуміючи, що зараз йде повністю проти своїх принципів честі та прозорості, однак, тепер він був готовий буквально на все  заради благополуччя та щастя власної родини.
-Ти з’їхав з глузду!- з розширеними від жаху зіницями крикнув Володимир Борисович. Вперше він бачив завжди зібраного та зваженого Артема таким гарячковим.  Однак, тоді до Володарського підключився і Мураєв, який в той час переглянув повідомлення на своєму мобільному телефоні – в той час йому насправді ж написала Лілея, яка описувала Мураєву подальші плани   Бориса.
-Артем Олександрович має рацію- усій без виключення родині Володарських загрожує колосальна  небезпека. І,на жаль, навіть лікарняні стіни не можут гарантувати безпеку йому та Ользі. Пробачте за прямоту, однак, це справді так.-констатував Мураєв,а  Володимир Борисович, в свою чергу, на мить задумався. Він згадав, при яких саме обставинах Артем потрапив туди іщосаме показала експертиза і зрозумів,що родина Володарських й справді в дуже великій небезпеці. КолисьВолодимир Борисович пообіцяв батькові Артема,що оберігатиме його родину і тому зараз чоловік був просто таки змушений стримати свою обіцянку, якудав багато років тому.
-Гаразд,що ви пропонуєте?- зітхнувши, запитав він.
-По-перше, Артем і Ольга з дітьми та Оленою Михайлівною повинні переїхати в таке місце,де ніхто б їх не знайшов!- почав по пунктах розкладати свій план Сергій Дмитрович.
-Я можу гарантувати таке місце, де ніхто вас не знайде!- сказав Толя, а Артем і Ольга, в свою чергу, подивилися на чоловіка з безмежною вдячністю.- Хатина недалеко від лісу, однак, ви не хвилюйтеся- там цілковита безпека та є зручності для вас та дітей!-додав Толя,а  Ольга з сяючимиочима подивилася на чоловіка, якого вже довгий час вважала своїм янголом-охоронцем.
-Дякую, Толю..- ледве чутно сказала вона, посміхнувшись. Анатолій, в свою чергу,теж посміхнувся їй у відповідь.
-Поки що немає за що..- ледве чутно сказав він та підморгнув Олі.
-Ну,тоді, детальний план дій в нас такий…-почав Мураєв…