Motuzka

      Я їхав із Цинциннаті в Пітерсбург і розглядав життя через давно не мите скло новенького таксі. Настрій був таким, коли не дістаєш навіть телефон і не читаєш повідомлень, щоб не ламати кайф, хоча я намагався не відволікатися чи точніше не вийти з себе через східну "попсу", яку із захватом слухав араб-таксист... Як на зло забув навушники, єдиний порятунок молоді, хоча тішило те, що дозволили курити в машині...
       Їхав на якісь дебати - "Білл Най і Кен Хем" .. атеїст проти баптиста. "Хм, звучить!?" Вони, чесно кажучи мені і даремно не здалися, але Курт особисто запросив мене і розповів як складно було дістати квитки, які розкупили за десять хвилин, а йому вдалося вже перекупити їх у когось... Але мене радувала зустріч з другом... У двадцять один, а я тільки вперше з кимось подружився і мені здається по-справжньому .. хоча не до кінця ще віриться, адже дружимо тільки місяців десять-одинадцять, але навіть за цей час зрозумів, справжній друг той, з ким розлучившись навіть через рік і назавжди, ти вже будеш постійно думати про нього і мріяти про його долю...

       Курт чекав мене біля центрального входу зі своїм двоюрідним братом, але в залі ми сиділи удвох. Він був більше зацікавлений в цих дебатах, так як сам був з родини баптистів і йому була зрозуміліша та цікавіша ця тема, хоча він особисто, як хлопець, був більше розбещеним від мене.. сам так і говорив мені, хоча я вважав його просто більш розкутим. .. Ми зайняли місця за двадцять хвилин до початку, про що я майже відразу пошкодував .. мені довелося спостерігати публіку, більшістю з якої були баптисти і мене дратували їх резинові посмішки, хоча вони і посміхалися не мені, а один одному, ніби знаючи про мій настрій...
       Коли дебати почалися, я навіть не намагався аналізувати почуте, просто розглядав двох опонентів. Майже з перших секунд своєї промови, у мене викликав огиду баптист Кен Хем, а мені обов'язково треба почути голос людини, щоб судити про неї, а тут ще на додачу його австралійський акцент .. та й його опудальский піджак і краватка мене дратували .. І взагалі, мене відштовхують люди із зовнішністю позбавленою смаку, мені завжди здається що і в мізках у них так само безсмачно... Але й атеїст Білл, викликав у мене антипатію , зі своєю пихатістю, яка виглядає так дешево в його віці, коли вже пора про шестигранник думати .. Але подобалось що він відстоював атеїзм, котрий для мене був схожим на рок-музику, у якій  розтоптуєш переконання і забобони мільйонів..! Але я передчував що просто втрачу  дві з половиною години...
       Десь в середині дискусії, я почав уловлювати прямі і посередні фрази про сенс життя і мені було неприємно чути їх саме від баптиста, бо саме це питання так сильно мучило мене останній тиждень... Мені двадцять один, а я ще не знайшов себе, та й не знаю як шукати.. Протягом останніх трьох років у мене був девіз відомого руфера із Цинциннаті: - "Яка різниця коли ти помреш ?! У вісімнадцять чи шістдесят вісім ..?!". У самого було навіть декілька селфі на наших висотках.. Але відчувалося, що за всім цим ховається підлітковий максималізм і комплекс недосвідченості... Чому у мене така доля..? Але ж я знаю, що атеїзму або науці такі питання навіть не ставлять .. а не ставити не виходить, кожен день запитую, самого собе поки що... Та й кому взагалі цікава моя доля, крім мене самого..?! Вам потрібні тільки платники податків, слухняні громадяни, безмозкі солдати.. ресурс... І на мене нахлинули почуття обурення і злості до атеїзму, який безглуздо ігнорував ці питання і був схожий на імпотента, який уникає незручної для нього теми.. Мені захотілось вискочити на сцену до цього американця Білла, який уособлював зараз цей атеїзм і закричати в його англійський фейс: - "Гей ти, старий пень! Ти хоч розумієш що таке доля?! Що таке життя взагалі?! Ти рахуєш у мене нема долі?!? Я лише матерія напхана інформацією, так ?! У мене нема долі, це лише процес еволюції..!? Чому мій батько покинув нас з мамою?!? Це не доля, це біологія, так..?!?
       Після цих бурхливих думок підповзли мерзенні і липкі.. я знову почав думати про Кейт.. хоча відкинув її від себе як плід, в якому, відкусивши, побачив величезно-мерзенного черв"яка, який з'їв майже все зсередини... Я був впевнений що покохав її... а через два місяці, при мені, її лапав наш спільний знайомий... Хто вклав мені почуття вірності..? Наплювати що у когось вони відсутні, мені як жити з ними ..? Я розумів що стою перед вибором - який шлях обрати..? Пристосуватись до жорстоко-реального життя або продовжувати шукати свій вигаданий ідеал... Підсвідомо я схилявся до думки, що всі противники віри в ідеал, насправді пристосувалися до жорстоко-реального життя, яке пафосно називають "ідеальною природою"... І ці люди закликають мене сьогодні, присвятити своє життя для дослідження нового життя, на інших планетах, а в нагороду за це, в якомусь майбутньому, (після моєї смерті)я буду мати радість якогось там відкриття і приналежність до передової супер-держави.. але на особисте життя і долю треба начхати... А мене тільки це і хвилює.. і це не тупий егоїзм.. адже кому наплювати на своє життя, той зневажає чуже... від цього і перетворюються люди в маніяків, тиранів і солдатів-убивць...

       Наступний момент на сцені, вже під кінець дебатів, підштовхнув мене до найголовнішого... Баптист Кен поставив атеїсту запитання: - "... якщо, як ви стверджуєте, після смерті все припиняється і ви навіть пам'ятати не будете все те що робили, то про яку "радість відкриття" ви взагалі говорите ..?!? який сенс в цьому для вас?! Яка радість вам від того, що хтось знайде оазис, коли ви особисто загинете на півдорозі до нього..?!? "... Після цих слів, атеїст був схожий на пустуна, який забрехався і якого очікує хороша припарка... І я раптом зрозумів, що таке питання вирішує все..! Мені і після цього, як і раніше не подобається цей дивак-баптист, але те що він намагається мені донести - правда..! Я відчув це і начхати мені що у нього це погано виходить! Моє життя - це не фізика і біологія, не безглуздий процес еволюції, а доля, яку я творю..! І найголовніше, смерть - це не кінець..! Я і раніше десь чув ці слова, але на цих дебатах побачив їх інакше, в контрасті віри і невір"я, сенсу і його ж впертого заперечення...


       Я поглянув на Курта і посміхнувсь, мені було приємно... Я відчув себе блукаючим у підземному лабіринті життя і перебуваючи в непроглядній темряві сумнівів, раптом намацав уздовж стіни мотузку, вхопившись за яку і рухаючись просто вперед, відчув, як крізь морок почало пробиватися ледь уловиме світло...

*Написано за мотивами дебатів: Bill Nye vs. Ken Ham 2014.

                ///18.08.2019///