Садок дитячий На украинском языке

Цей напис, що на фото, уздрів мій колега-далекобійник у вбиральні нідерландської заправки. Він з обуренням виставив фото на фейсбук, як допис, і відповідно прокоментував. Я цілком погоджуюся з його коментарем, а від себе можу лише зазначити, що людину не змінить на краще ніщо, якщо їй читали не ті книги в дитинстві. А "воно самЕ", ще у 1-му класі своєї школи, - є така приказка: "скурило буквар за лісою".

Володимир Брянцев

«САДОК ДИТЯЧИЙ»

(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)

… Замовники приїжджали зранечку на величезні далекобійні відстійники, що стихійно утворилися в промислових зонах великих міст. Стукали в дверцята зашторених кабін і кидали одне слово заспаній, зарослій тижневою щетиною, фізіономії, що з'являлася у вікні : «Поїдемо?» Можна було підрядитися на міський каботаж на день, можна було взяти і «мєждугород». Ціна – за домовленістю, оплата – готівкою в доларах. Можна, якщо ти … не з перманентного бодуна.

Пиячили у таких відстійниках до посиніння. Ці терени відразу ж взяли під контроль заповзятливі вихідці з Кавказу, встановивши палиці-шлагбауми на в'їздах і, досить-таки, символічну плату за «прихисток», аби не відлякати шоферюг. А далекобійників підстьобував шукати притулку на цих символічних «паркінгах» ще й рекет, що бурхливими метастазами розцвів на автомобільних трасах у 90-ті роки минулого століття. А щоб прив'язати топтунів тих трас до застовбленої території, «хазяї» з Кавказу встановили ще й вагончики-«кафе», де цілодобово лилася рікою «палена» (кустарного виробництва) горілка.

І вчорашній колгоспник, відірвавшись від своєї вічно «нудящої», обридлої дружини і очманілий від пачки хрустких зелених папірців, отриманих за фрахт після вивантаження, не міг стримати себе і не піддатися шаленій спокусі. Він був наперед приречений.

Вип'є чарочку в кабіні наодинці, запалить цигарочку: «Ось це життя!» Швиргоне недопалок в прочинене вікно, хильне ще стопку. Нудно самому. Колезі поруч кивне, показуючи почату пляшку: вип'єш, мовляв? Той, може, й ліг би спати вже - повечеряв з пивком, та й втомився, але ж стадний інстинкт! Чоловік від усього серця пропонує, як же ж не уважити. І ось вже лізе в кабіну до сусіда, прихопивши власну пляшку «паленої» горілки і бляшанку пива – здивувати колегу цим, поки ще рідкісним, заморським пійлом.

Випили, «полірнули» пивом, запалили по цигарочці. І понеслося: про роботу, про роботу, про роботу. Та кожен об'їхав півсвіту, та послав на три букви всіх ментів, поліцаїв і транспортників, а митники на догляді вантажу самі фури їм розчохлюють і зачохлюють за двадцять баксів!

- А хазяїн мій – тупий козел, приїду – кину в пику ключі, нехай сам їде і дізнається, як нам тут - в трасі!

- А я своєму сказав, що за 15 відсотків не поїду, так засцяв, скотиняка, - погодився на 20, і витрату палива 60 на 100 прийняв!

- Да-а-а, нехер їм поступатися!

І так далі, і тому подібне. Кінчили дві пляшки. Мало. Вилазять із кабіни і, похитуючись, плетуться до «злачного місця», що звабливо блимає брудною лампочкою при вході. Один замовляє два по сто і по пиву. «Ну, й горішки», - покровительно-поблажливо до кавказця за прилавком. Кавказець хлюпає в пластикові стаканчики із літрового бутля зі старцем Распутіним на етикетці і виставляє на прилавок дві пляшки, ексклюзивного на той час, пива «Балтика».

У «кафешці», перетвореній на свинарник, в чаді із цигаркового диму та перегару, - п'яний гомін десятка осіб за трьома клишоногими столиками, покритими жовтуватим сечеподібним слизом від розлитого пива. Ці двоє хвацько виливають в горлянки приторну горілку, забирають пиво з горішками і вивалюються на свіже повітря. Подимівши парою цигарок і перекидаючись тупими фразами все про те ж, знову повертаються до «кафешки». Тепер пригощає вже інший. І знову похитавшись деякий час на перекурі, нарешті таки бредуть, затиснувши в руках по дві пляшки з пивом, до своїх машин.

Охоронець в камуфляжі піднімає палицю шлагбаума, і, хлюпаючи по багнюці лисою гумою, на стоянку в'їжджає обшарпаний «жигуль». Зменшує хід перед рядами вантажівок. Біля правого переднього сидіння легковика спалахує світло, вимальовуючи яскраво нафарбовану блондинку. «Жигуль» повільно рухається між рядів грізних побратимів-роботяг. Спалахує світло фар убогонької «колхіди», що дивом затесалася між двома похмурими МАЗама. «Жигуль» зупиняється, і білявка залишає легковик. Водій гасить світло в салоні.

Наші двоє стоять, похитуючись, і смокчуть пиво, запиваючи ним затяжки цигаркового диму. І бурмотіння п'яне лине. Колгоспник відпльовується:

- Та щоб я, та таку шмару, та собі в кабіну!

Інший акцентує благородне презирство:

- А я одну, що натякнула: мовляв, гроші наперед, у відповідь: дві ціни, кажу, даю, не бзди! І за вуха її. Обслужила, я дверцята навстіж – пішла геть, лахудра! І ногою під зад. Полетіла в сніг. Я – по коробці, і гей!

Гигочуть в унісон: «Може, околіла там. Туди їй і дорога, однією менше буде. Розвелося їх - сук».

Пожбурили в кущі порожні пляшки. Постояли з розстебнутими матнями, пускаючи паруючі струмені, і нарешті таки розбрелися по кабінах. Грюкнули дверцята «колхіди», - вилізла спокусниця. В «жигулях» спалахнуло світло, і колишній колгоспник миттєво тицьнув тремтячим від жаги пальцем по кнопці включення фар. «Жигуль» завмер. Білявка вийшла, обсмикнула у світлі фар коротеньку спідничку і, не обминаючи калюж, попрямувала до жертви. Світло в салоні легковика погасло.

Вранці запухлий з бодуна сусід відсунув шторку, почухався і, позіхаючи, підморгнув колгоспникові, вказуючи на «кафешку», - похмелимося, мовляв? Колгоспник нічого не відповів і навіть не зреагував, неначе й не браталися вчора, а виглядав ніби стурбованим. Сусід байдуже засмикнув шторку і завалився на спальник. А колгоспник обхопив дурну голову руками: «Капець! Ні грошей, ні документів!» І завив нутряно, розгойдуючись з боку на бік.

Стадність - не ключова риса далекобійника. Швидше - кастовість його риса. Вона різко позначилася, коли на початку «буремних дев'яностих» померкла безальтернативна зірка «Совтрансавто», і різношерстий «дальнобой» масово попер до Європи вже на добротних вантажівках європейських і світових марок: ВОЛЬВО, МЕРСЕДЕС, МАН, РЕНО, ДАФ, ІВЕКО.

Водії цих «квартир з усіма зручностями» впадали в, таке, що межувало зі зневагою, ігнорування своїх колег, які керували вантажівками, котрі не підпадали під брендове поняття «іномарка». Як кажуть: спілкувалися «через губу». Але і цим перехворіли. І вже махання рукою одне одному тільки за те, що ти за кермом «іномарки», викликало у бувалих далекобійників лише поблажливу посмішку: «Садок дитячий» ...

Російськомовна версія роману Володимира Брянцева – на ресурсах електронних книг: Андронум, ЛітРес та ін.