Стишок 91

В умиротверенні спокою з собою
Загаси усі вогні які шквалом горіли в Божественній струні,
шторку темноти обриченно наведи
І в пустоти миросвіту широко взійди
Падшого Ангела в провідники собі візьми
І вищі сили від душі поблагодори.
Відчуття що люто щось розбиває твої мрії і в упадок стрімко покидають тебе сили,
усі рідні і любимі покидають ці края де гибельною тінью відбивається ехо дурака,
Униные як гостя привітай
І ту біль з жадністю впитай
Страхи розстеляться в долині
Ядовито жалючи й понині
І той сміх погубить психіку в рутині
Погрузившись у глибини крика й стону
Божевільно переродиться єство
І подумаєш якого милого мене сюди занесло
Ведь кукушку відбило це грубе весло.
Но Ти Творець границі цеї возроди зерно
І прийми щиро це смішне клеймо
Свідомість втобі по другому запрацює
Тонкість речей Благословенно завібрує
Чашу цю іспивши стійкість подарує
І ніяке Божевілля голову уже необдує
Ведь знання і сила цього кроку неабияк дух лікує
І в привідкритих цих воротах Істинну Красот узрієш.....