Згадуючи минуле... частина перша

                ЗГАДУЮЧИ  МИНУЛЕ…
                ЧАСТИНА ПЕРША

     Не перестаю постійно дивуватися та захоплюватися ЛЮДСЬКИМ МОЗКОМ – одним з самих чудових, унікальних, найціннішим з органів створеного ким-то біологічного робота назва якого – “HOMO SAPIENS” (людина розумна)!!! Ця сіра речовина, зібрана в мозкові звивини і яка знаходиться в черепній коробці кожної людини, отримує усю інформацію через складну оптичну систему (очі), слуховий апарат (вуха) та інші додаткові системи (нюх, смак, чуття дотику) – тож має можливість отримувати безпосередній відбиток чуттєвого відображення дійсності в нашій свідомості!.. Але ця сіра речовина не тільки зможе сприйняти, розпізнати, розрізнити, засвоїти явища навколишнього світу, але при цьому, ці сірі клітинки ще й приймають безпосередню участь в керуванні усіма органами, м’язами людського тіла, тільки швидкість сприймання та виконання отриманих наказів від мозкових звивин у всіх різна -   хтось реагує швидше, а хтось повільніше – “надто гальмує”).

     І ще одну дивовижну здібність нашого мозку хотів би згадати – це ж не таємниця, що з часом, хочемо ми, чи не хочемо, пам'ять, намагаючись звільнити місце для нових вражень від щоденної дійсності, деякі старі спогади намагається стерти… І нам здається, що ця забутливість, безпам’яття – назавжди і ми ніколи не зможемо згадати епізоди свого дитинства, юнацтва, роки дорослого життя!.. А от зараз аналізую працю своїх мозкових звивин (нажаль, дослідити працю чужих звивин мені, поки що, не дано), впевнююся кожного разу в унікальній здібності сірих клітин в моїй черепушці!.. Сприймаючи оточуючий мене світ, сьогодення, мій мозок раптом, без моєї згоди і моїх запитів, відтворить щось з минулого – і це здивує, налаштує на приємні або ж не дуже приємні спогади… Ми ж іноді таки скоюємо якісь негожі вчинки, про які так хочеться забути назавжди і тут вмикається унікальна особливість людського мозку – навіть без твоєї згоди щось нагадати тобі та застерегти на майбутнє!..

     Доволі часто, в свій час, заходив на сторінку групи “Цивільна авіація “ де іноді публікувалися спогади  та фото, які нагадували про минулий  АЕРОФЛОТ. І знову спрацьовував феномен спогадів – адже майже тридцять років моє життя було пов’язане, і доволі міцно, з таким гігантом, як Аерофлот. Це була одна з найміцніших галузей народного господарства СРСР – з величезним парком авіаційної техніки, з підприємствами авіабудування і видатними конструкторськими бюро, інженерною та авіа технічною базою, зі своїми лікарнями, санаторіями, інститутами авіаційної медицини. Льотний склад був забезпечений льотною формою, харчуванням, своєчасним та регулярним навчанням, достойною оплатою праці. Ніхто не очікував, що такий велетень, як Аерофлот, завалиться та розсиплеться за кілька місяців. Але то станеться тільки через 25 років після початку моєї льотної праці з 1966-го року, а поки що я “насолоджуюся” екзотикою польотів  в пісках Кизилкумів та купаюся в Аральському морі.

     Телебачення в Аральську нема, але за допомоги радіо і преси уважно слідкую за розвитком вітчизняної авіації. Від того, що через Аральськ та Кизил-Орду виконуються пасажирські рейси тільки на літаках Ан-2, Лі-2, та Іл-14 душу наповнює гордість – з Алма-Ати на Москву починає літати красень-лайнер Іл-62! Тож так захотілося побачити його зблизька, а якщо пощастить – полетіти на ньому пасажиром додому, у відпустку. В 1968-му, в кінці грудня, я нарешті-то, після дев’яти місяців перевірок нашими доблесними енкаведистськими органами моєї та моїх усіх рідних біографій отримав дозвіл та візу для приватної поїздки з мамою в Краків, де вона, знайшла через 30 років “залізної завіси ”, своїх, ще живих рідних та близьких.

     Коли Іл-14 приземлився в Алма-Аті та підрулив до аеровокзалу, відразу побачив Іл-62-й, який стояв поруч. Ох, який красень! Негайно побіг до каси, та, нажаль – вільних місць не було, тим більш, що в мене був службовий квиток (в службі перевезень Аерофлоту дуже не любили службових пасажирів). Добре, що я летів у відпустку в льотній формі – я пройшов в штурманську, де проходили перевірку екіпажі перед вильотом і дізнався у чергового штурмана, хто є командиром екіпажу Іл-62-го. Після знайомства з яким – показав йому своє пілотське і розповів стисло про своє бажання… Він посміхнувся і озвучив своє рішення: “Підеш з нами, візьмемо тебе стажером в екіпаж ”!.. Цей політ, стажером в пілотській Іл-62-го зберігаю в своїй пам’яті все життя, хоч і літав потім пасажиром на Іл-62-му не раз! Та не тільки цим запам’ятався мені того разу переліт у відпустку!..

     Готуватися до цієї довгоочікуваної поїздці до своїх знайдених родичів в Польщі, в Кракові я почав ще на початку літа. Скориставшись випадком, під час спецрейсу на рибозавод в поселенні Уяли, випросив у директора заводу дозволу набрати собі тільки-но засоленої риби (готова продукція – в’ялена та копчена риба були на суворому обліку, а сиру, ще не готову рибу, для пілотів завше давали, як презент – незміряно). Тож, з величезних чанів, вкопаних в землю, робітники дістали з розсолу рибин (жерехів), завдовжки по 40 см. Склали в мішки та завантажили в літак. Мав задум – здивувати своїх родичів у Польщі такою рибою!.. А втілити цю ідею в життя мені допоміг хазяїн дому, в якому я жив. Поки я зайнятий був польотами, він розвішав рибу, щоб пров’ялити її, а потім спорудив коптильню та й довів усю рибу до готовності! Смак та вигляд в неї були чудові, навіть хребет було видно на сонці!!!

     А зараз, з пригодою пов’язаною з цією рибою, я й хочу ознайомити читача!.. Після посадки Іл-62-го в аеропорту Домодедово, автобусом переїхав в аеропорт Биково, щоб наступного дня вилетіти на Полтаву. Ніч вирішив провести у друзів в Останкіно, тому всі свої речі (дві сумки та чемодан) здав в камеру збереження ручної кладі. Хоч риба й була упакована в декілька шарів пергаменту, загорнена в перкаль та лежала в замкненій сумці – запах копченої риби все ж відчувався та викликав слиновиділення!.. Ще при здачі багажу в камеру, помітив в очах чергової інтерес, цікавість до мого багажу та не придав цьому особливої уваги… Отримав квитанцію і поїхав до друзів.

     Весь вечір і ніч провели з друзями весело, з добрячою випивкою! А вранці, друзі провели в аеропорт Биково, де мене несподівано очікував неприємний сюрприз… Коли я подав черговій камери схову квитанцію для отримання своїх речей, вона раптом занервувала, кудись вибігла, а повернувшись заявила: “Нажаль, одну з ваших сумок нам довелося знищити – в ній були зіпсовані продукти”… Не зважаючи на своє похмілля, я одразу зрозумів – мене просто розводять та намагаються позбавити мене моєї копченої рибки… Досі дивуюся своїй витримці!.. Спокійно, без емоцій, я кивнув головою, дістав з внутрішньої кишені якийсь, згорнутий кілька разів папірець і несподівано, навіть для себе, промовив: “Ви, будь ласка, випишіть мені акт на вилучення зіпсованої копченої риби. Справа в тім, що мені призначена зустріч на 14.00 в Міністерстві Цивільної Авіації з Євгенієм Федоровичем (спеціально не озвучив прізвище міністра ЦА – Логінова), я повинен передати йому рибу і оце особисте послання ” і показую, не розгортаючи, якийсь папірець, що завалявся в моїй кишені!.. Треба було бачити її квадратні, злякані очі!..

     Її, як вітром здуло, а замість неї раптом виник крупненький (кілограмів на 130) мужик, як я зрозумів – начальник камери схову. “Так ви кажете цей заверток для товариша міністра?” – “Так, там всередині навіть записка повинна бути, але я не розгортав, не бачив.” – “Пробачте, ми зараз поглянемо – може сумку ще не викинули…” І через пару хвилин я вже тримав в руках сумку зі своєю, так смачно пахучою рибою, а її там було до п'ятнадцяти кілограмів! От як славно спрацювали мої сірі клітинки в моїй черепушці!!!

     А продовженням цієї трагікомічної сцени був гомеричний регіт моїх друзів, які мужньо та мовчки витримали весь цей спектакль та поздоровили мене з чудовою перемогою! А от за начальника камери я злякався – думав його схопить кіндрашка, обличчя стало вже не червоне, а бордове, він ухопив свою подругу-чергову і поволік її кудись в невідомість!.. Я їй не заздрю… Подальша моя подорож до Полтави і далі до Кракова пройшла вже без пригод. Навіть на кордоні, в той час, нас не оглядали і я зміг пригостити своїх рідних чудовою рибкою з Аральського моря, про яке вони нічого навіть не знали!.. Довелося прочитати їм лекцію про Арал та розповісти де він знаходиться!.. Наскільки ж яскраво та незабутньо відклалися  в пам’яті всі ті спогади про перший мій політ “стажером ” на флагмані Аерофлоту Іл-62-му і перша подорож за кордони СРСР!..

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ Ю. Й.    – 2019-й рік
Переклад українською мовою     – 2025-й рік