Довесок Украиноязычная версия

Текст на руссом языке - по ссылке:

http://www.proza.ru/2018/06/27/1394


То чи ж  завжди  таки той  «фарт у фартових»? Ой, не ставте собі подібні «лайки»! За замовчуванням Творець встановив у наших мізках програму лише на «дізлайк» щодо себе. Якраз вона убезпечує нас від вірусу марнославства, котрий і є наслідком комплексу неповноцінності. А може навпаки: цей комплекс якраз і є наслідком того марнославства? Та це не так вже й важливо.               

Володимир Брянцев

ДОВАЖОК
Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)

... Тисячу з гаком верст до Сиктивкара через Казань і Кіров Савчук розраховував взяти за днів три-чотири. Там повинні були чекати замовлені копальнею платформи під автомобілі і вагон-теплушка для шоферів. Але поки йшла тяганина з отриманням вантажівок у Челнах, залізниця платформи кудись увела. Тоді копальня пригнала із Воркути свої власні і сховала їх у тупику на станції Ухта, а це ще триста верст від Сиктивкара на північ, та ще й по зимнику. Завдання для колони мало бути непростим, - розумів Савчук.

В людях своїх він був впевнений. Ці загартовані трудяги полярних трас навчилися робити вірні ставки в ризикованій грі з Північчю; у постійній на виживання грі, де на кону часто стояло саме життя. Переймався Савчук більше за солдатика колишнього, що волею випадку потрапив йому в підпорядкування, а ще - за КамАЗи. Як поведуть вони себе, зустрівшись із справжніми морозами? Начувся про примхливість цих вантажівок-новачків.

Поки чекали на машини, дав команду запастися найнеобхіднішими витратниками: спиртом для гальмівної системи, паливними фільтрами, тосолом для системи охолодження, а ще - прокладками під головки циліндрів. Прокладки - це основна «болячка» камазівського двигуна, як пояснили фахівці.

Затарились і гасом, прикупивши бочки, - по 200 літрів на машину. Делікатний камазівський движок під категорію «багатопаливний» не підпадав, як невибагливі ярославські дизелі, що «ковтали» бензин навпіл із соляркою. А дідько його знає, яке там по трасі дизпаливо на АЗС, - зимове чи ще літнє? Будуть розводити те, що там заправлять, гасом - вирішили. Витрати грошові на це пообіцяв Савчук підписати всім у витрати по відрядженню.

Ще в Салехарді, перед від'їздом, зібрав він своїх майбутніх підлеглих в актовому залі.

- Замкни двері, Бурдейний. Нам чужі вуха ні до чого, треба обговорити серйозне питання.

Смаглявий хлопець, років тридцяти, хутко відгукнувся зі злодійськими кривляннями:

- Зараз, Павловичу! Миттю організую.

Відчинив двері, крадькома виглянув у коридор, зачинив і повернув дверний ключ:

- Можна, Павловичу! Чисто. - Наче на справу йшов.

Савчук присів на край столу і почав:

- Ось що, друзі мої. Як ви вже знаєте, їдемо в Челни на завод отримувати двадцять КамАЗів. Десять самоскидів, шість бортових «двісті дванадцятих» зі спалками та чотири «КУНГи» на їхньому шасі. У мене немає і не буде любимчиків, прошу це відзначити. Я ціную людину за її відношенням до машини і до роботи. Але це буде потім. А поки, щоб уникнути непотрібних суперечок і розбіжностей, пропоную вчинити так. Підніміть руки, хто бажає працювати на самоскидах? Я прошу визначитися конкретно один раз і не піднімати руки двічі.

Піднялося вісім рук. Одна опустилася, але, помешкавши, знову піднялася.

- Так. Вісім бажаючих на десять машин. Хто бажає працювати на «КУНГу»? Двічі руки не піднімати - повторюю!

Дві людини висловили бажання. Ці два сорокарічні чолов'яги вже не рвалися на заробітну відрядність на самоскиди або на далекобій на «212-і», їх влаштовував оклад на «КУНГах», на яких більше стоїш, чим їздиш.

- А тепер так, друзі мої! – продовжив Савчук. - Ці два самоскиди, шість «бортів» та два «КУНГи» розіграємо за жеребом, і як кому карта ляже, так воно й буде. А там хочете - міняйтеся, але сварок та інтриг я не допущу. Зрозуміли?

- А ось і «біблія» тут як тут! Ось вона рідна! - Бурдейний спритно вихопив із-за пазухи засмальцьовану колоду гральних карт. - Я банкую!

- А як же! У тебе там десять тузів однієї масті! - басисто протягнув вайлуватий Тертишний. - Ти вже як відспіваєш на тій «біблії», то хоч не помирай.

Регіт піднявся в залі.

- Ну, як хочете. - Незворушний Бурдейний спритно змів колоду за пазуху.

Тягли жереб міченими папірцями і всі від розкладу залишилися задоволені; особливо Бурдейний, якому дістався останній чистий папірець: КамАЗ-53212 зі спальною кабіною.

- Ну, ось! Хоч на «біблії», хоч фантиками, - моя завжди зверху. Фарт завжди у фартових! - вишкірився він залізною фіксою.

Десять помаранчевих самоскидів отримали на заводі першого ж дня і щасливчики із задрипаного і перенаселеного заводського готелю-«общаги» переселилися в теплі кабіни, прихопивши на згадку про себе подушки і ковдри із номерів. Обігрівач кабіни в КамАЗі був напрочуд вдалий, не йдучи ні в які порівняння із обігрівачами інших радянських вантажівок. Водій за кермом КамАЗа в смугастому десантному або моряцькому тільнику при тридцятиградусному морозі за бортом, стане символом знаменитої вантажівки надовго.

«212-ті» отримали лише під кінець другого тижня, коли бригада з півночі, що гидливо жбурляла на пропій трудові рублі, опухла вже від повального пияцтва. Навіть за територію заводу вантажівки виганяли заводські гонщики. Втомлені від вимушеного запою сіверяни приплелись на стоянку до отриманих машин і побачили, що один «борт» серед «212-х» красенів - це базовий восьмитонник КамАЗ-5320, зі стандартною кабіною без спального місця. Всі швиденько підметушилися застрибнути в спальні кабіни. Останнім виявився … «фартовий» Бурдейний з опухлою пикою.

- Павловичу! Що ж це таке, га?! Чому саме мені ця підстава? Іди, добивайся! Ми на копальню женемо машини, а не картоплю возити в колгоспі! Ми золото країні даємо, а вони підсовують що попало, суки! У нас наряди на «двісті дванадцяті»? То якого біса вони вигнали це одоробло, - цей доважок? Іди, добивайся, або сам будеш гнати «оце» до самого Салехарда! В домовині я його бачив!

У Савчука вже не було сил сваритися ні з начальником збуту, ні з Бурдейним.

- Вгамуйся ти нарешті! Поженеш «КУНГ», а я - «двадцятку». Вдома розберемося, - кинув стомлено.

Розумів, - пішов «212-й». Пішов у теплі краї до вусаня в картузі-аеродромі. Не дарма ж він терпляче і смиренно сидів цілими днями біля дверей начальника збуту. Виседів, все-таки.

«Ну, і на біса мені це треба! Яка мені різниця - зі спалкою чи без? Машину ж отримав? Отримав. Чи мені на ній їздити!» Так міркував Савчук, коли розлючений від його занудства начальник збуту тикав у відповідь в обличчя нарядом грузина:

- Ви бачите, чий тут підпис?! Чия тут резолюція?! Ото ж бо! Що мені ваша копальня! Беріть, що даємо, і скатертиною дорога!

- Віддайте ще чотири належні «КУНГи», і в домовині я бачив ваш завод! - не витримав вже і Савчук.

- Ось, нате! Військові забракували. Забирайте до дідька! - Начальник збуту помацав рукою на столі, шукаючи необхідні наряди. - Забирайте і їдьте звідси негайно, а не то викличу «ОБХСС» на стоянку! Ваші молодчики скуповують крадені запчастини та автономні обігрівачі з «КУНГів». Це стаття, розумієте?! Стаття! І де ви тільки взялися на мою голову!

До кінця дня, нарешті, всі двадцять машин вишикувалися на стоянці за прохідною заводу. Одноголосно було вирішено влаштувати, як висловився Тертишний, - «отвальную», але без алкоголю і недовго, бо збиралися виїжджати рано вранці.

Ця панська поважність сина кавказьких гір в картузі-аеродромі, який він не знімав навіть у ресторані, і стала подразником-детонатором інциденту, що вибухнув, немов та бомба.

- Слухай, «дарагой»! Не ображайся, прошу тебе. Прийми ось коньяк - напій богів, і забудь про цей прикрий випадок, - заговорив єлейним голосом грузин, підсаджуючись на вільне місце за столиком Савчука. При цьому він презирливо проігнорував, наче його й не було, Бурдейного, котрий сидів тут же, посмоктуючи із фужера грушевий лимонад.

- Ну, яка тобі різниця, слухай, - зі спалкою КамАЗ, чи без неї? Ну, куди ви там їздите на своїх «сєверах»? За сто кілометрів? А мені, «дарагой мой», машина потрібна для бізнесу, щоб за тисячі кілометрів на ній їздити, розумієш? Вантажити в неї тон дванадцять і щоб напарнику місце було, де відпочивати, розумієш? Я маю дуже швидко обертатися, тому ми не їздимо наодинці. У нас КамАЗ стояти не буде - це збитки. Я віддав за нього багато грошей, і мені потрібно років два - три жити в кабіні цієї вантажівки, поки поверну те, що витратив на неї. Напарник чекає в Тирасполі на рефрижераторному заводі - вже «термічка» готова на «двісті дванадцяте» шасі. Треба поспішати. До речі, можу кузов продати задешево. Візьмеш? Ну, справа твоя. Так що, не ображайся, дарагой. Це всього лише бізнес, як кажуть американці, і нічого більше. Ось так, «дарагой».

- І як же це ти в нашій країні совєцькій КамАЗ собі купив?! - дивлячись ненависно на грузина, раптом зловісно видавив із себе Бурдейний і залпом вихилив фужер лимонаду.

Картуз-аеродром повернувся здивовано, наче почув порожнє місце, що раптом заговорило, і мовив повчально-поблажливо:

- Якщо є гроші, все можна купити, мій хлопчику. І начальник автобази хоче добре жити, і начальник автоколони, і начальник збуту тут на заводі хоче теж жити добре, і менти по трасах. Багато треба працювати шоферові, щоб усіх забезпечити. Для цього потрібна хороша машина. Наразі це - КамАЗ-53212. Ось я його і купив. А напарник купив термобудку на нього. І, можливо, скоро ми привеземо вам мандарини-апельсини, - посміхнувся син Кавказу і взяв двома пальцями яблуко з вази, блиснувши алмазом на золотому персні.

- На біса нам потрібні ваші апельсини-мандарини! - аж підскочив на стільці побагровілий у благородному гніві Бурдейний. - Десять шкур з роботяг за них дерти? Буржуї- кровопивці! - забризкав він на всі боки робітничо-селянськими штампами разом зі слиною. - І дідька ти до нас доїдеш на своєму КамАЗі, дороги туди немає! - Це вже ніби дулю в кишені показав всім Бурдейний від своєї безпорадності в цій соціальній несправедливості.

- Але ж ви їдете? - спокійно мовив грузин, майстерно очищаючи срібним ножичком-брелоком яблуко.

- А ми потягом! По «жєлєзці»! – Бурдейний поважно обернувся навколо, ніби звертаючись до колег: «Ну, як я його удєлав?»

- Ну, а чому ти, хлопчику, думаєш, що я не можу заплатити, і твоя «жєлєзка» не дасть мені платформу для моєї фури? Вай-вай! Ти ще зовсім молодий, «дарагой». Зовсім недосвідчений малюк.

Не удостоївши поглядом опонента, кавказець помилувався на красиву спіраль яблучної шкірки і обережно поклав очищений фрукт назад у вазу з очевидним наміром завершити цю дурну полеміку.

Бурдейний знітився, немов проколотий м'яч, але раптом несподівано для всіх різко схопив зі столу злощасну пляшку з коньяком і гепнув її об голову грузина. Півлітрова ємність з марочною етикеткою дзвінко лопнула, обдавши оточуючих осколками скла. Запах хорошого вірменського напою наповнив принишклий ресторанчик.

Всі витріщилися на закляклу на стільці постать в картузі-аеродромі, чекаючи з жахом, коли вона звалиться на підлогу. Але син гір заціпенів, немов статуя, лише повільно капав з широких країв національного головного убору коньяк, що всотався в каракуль. Через мить не витримали нерви якоїсь жінки. Разом з її істеричним вереском до зали ввалилися два дружинники і міліціонер. І від цього вереску немов прокинувся врешті від летаргії  і грузин.

- Негарно, хлопчику! - докірливо промовив він і повільно встав, дістаючи з-за борта модного шкіряного піджака білосніжну хустину. – Вай-вай, як недобре! Зіпсував собі життя. Дурний, дурний хлопчисько.

Витончено промокнувши обличчя, він спритно всунув до кишені сорочки офіціантові, що підбіг, недбало зім'ятий червонець. - Не треба сцен, «дарагой», не треба. Нічого не було. - І під поглядами оторопілої публіки зник, не поспішаючи, за дверима туалетної кімнати ...


Електронна російськомовна версія роману "ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ" - за посиланнями на ресурсах: Андронум, ЛітРес та ін.