Скелет в шкафу Украиноязычная версия

Текст на русском языке - по ссылке:
http://www.proza.ru/2017/06/28/313


МИНУЛОГО НЕ ІСНУЄ
(замість епіграфа)

«Живіть нинішнім моментом. У кожної людини зберігаються в пам’яті минулі події, але реальність – це поточний час. У реальності є лише те, що ви переживаєте в цю мить. А минуле пішло безповоротно, його треба відпустити з усіма негативними епізодами, переживаннями і подіями. Будьте зосереджені на своїх нинішніх справах.

Не забувайте подякувати. Будьте вдячні всім і завжди, життя дає вам лише те, що ви віддаєте. Не варто плекати злих помислів, коли хтось вчинив з вами погано. Просто скажіть цій людині «дякую» за те, що знаєте тепер, з ким не треба мати спільних справ і близько спілкуватися. Подякуйте собі за те, що змогли залишитися спокійним у ситуації, коли інші починають нервуватися і злитися.

За таке ставлення до навколишнього світу Всесвіт обдарує вас оптимістичним ставленням до життя і новими можливостями.  Хай щастить!»

          (Текст, надибаний в інтернеті)



Володимир Брянцев
КІСТЯК У ШАФІ
(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)

… Хай в ланах коханих прийме ніч,
Хай летять у снах і наяву.
Кожен подих - це коханню клич.
Я кохаю, - отже, я живу ...

Володимир Висоцький
(Переклад Володимира Брянцева)

... Одного разу Вадим почув таке визначення щасливої людини: «Щастя - це коли ти радісний йдеш вранці на роботу, а ввечері, ще з більшою радістю, повертаєшся додому». У цьому, здавалося б, примітивному визначенні, він вловив глибокий зміст. Робота і сім'я повинні бути розділені в житті, щонайменше, на дві рівні і рівнозначні половинки. Існує певний рівень благополуччя, який визначається кожним індивідуально. Діапазон - від «раю в курені», до приватного острова на Мальдівах. Не схильні до жадібності пари будують своє сімейне щастя в умовах усвідомленої матеріальної реальності. Усвідомленість реальності – гарний, міцний фундамент. На ньому за допомогою кохання і взаєморозуміння цілком реально побудувати той дім, куди людина буде повертатися з радістю. І з таким же задоволенням поспішить вона вранці на свою улюблену роботу, щоб там набратися непереборного бажання повернутися ввечері додому. Ну, й при цьому, звичайно, заробити грошей, аби не перейматися ними.

Сім'я Бут так і жила: на фундаменті усвідомленої матеріальної реальності. І все в них виходило. Ось тільки б кохання їм взаємного, може і не лізли б змії-спокусники в їхню домівку. Після поїздки до Трускавця Люда раптом усвідомила, що «кістяк у шафі» буде навічно тільки один, скільки б їх, після першого свого гріха, не намагалася б людина ще туди упхнути. Але для того, щоб «кістяк» не перетворився на той горезвісний «дамоклів меч» і не звалився коли-небудь на голову, треба було рвати стосунки з Андрієм різко і назавжди. Люда усвідомила це і, навіть, впевнилася, що здатна на такий вчинок. Адже ж немає кохання, та й пристрасті теж немає! Звичайна фізіологія після штампованого ритуалу залицяння з квітами та рестораном - банально і вульгарно. Перелюб - за Біблією. Відчувала себе напівкоханкою, яку спритний чолов'яга (навіть, най його матері, не коханець!) привіз на курорт, щоб «ублажала».

Люда і спробувала «ублажити» і його, і себе, вперше наважившись реалізувати свої еротичні фантазії, відпущені французьким дорогим вином, котре добряче ударило в голову. На жаль, Андрія вона своїми фантазіями не вразила, а він не возніс на вершину екстазу її. Та й не намагався особливо. Пересичений, - очевидно було. І не квочкою своєю домашньою переніжений - розуміла Люда з роздратуванням, а просунутими скороспілими малолітками - завсігдатайками нічних провінційних шинків. А вона - лише чергова перемога для цього «нового руського». Новинка з родзинкою. «Приборкання норовливої», так би мовити. Підтвердив побічно це, коли через п'ять днів затіяв збиратися, не дивлячись у вічі, додому: справи, мовляв. Знявся та й поїхав. Не знала, як і назвати після цього. Крутилося на язиці одне слово: «скотиняка».

Люда забрала свої речі з проплаченої Андрієм на весь термін знімної квартири і перебралася до номера санаторію, в який була її путівка. Сусідкою по номеру виявилася сексуально заклопотана дебела пані років сорока, котра регулярно двічі на рік виїжджала на різні курорти «заманити самця», як вона висловилася, підморгнувши Люді, котра зніяковіла і оніміла від такого одкровення при їхньому знайомстві. Чоловік пані - колишній підпільний «цеховик», а нині - «кооператор», дружині ні в чому не відмовляв, оскільки все його «рухоме і нерухоме» було записано на неї. А у вигляді, так би мовити, «компенсації» собі, він завів молоденьку коханку, з якою теж регулярно їздив «на води», намагаючись не перетинатися там з дружиною. Пані була цілком задоволена своїм становищем, лише злегка переймалась теперішньою вагітністю коханки свого «благовірного», але була впевнена, що вони з чоловіком і в цьому питанні порозуміються неодмінно.

- Ви, Людо, обручку не знімайте, - повчально воркувала пані, - на неї клюють чоловіки молодші, щоб випадково не вляпатися в одруження. А загрузлих у своїх комплексах підтоптаних пердунів, котрі лікують тут свої закрепи, обручка якраз відлякує: думають, що заміжня їм не дасть. Пускають слину на розведенок, не розуміючи, що всі тутешні молодиці, познімавши обручки, втекли сюди від своїх осоружних мужів, як і ті від своїх заплилих салом дружин. Хоча, як кажуть: на кожен товар є свій покупець. - Вона грайливо зважила на пухких долонях свої відерні перса. - Але найвірніший спосіб зняти вподобаного «самця» - гроші. Так, так, люба моя, - гроші. Тут, знаєте, підвизається така спритна категорія платних мастаків-умільців, скажу я вам, - за певну купюру у них і на жабу встане. Зізнаюся, я завжди дотримуюся цього - найлегшого, шляху, а ви?

- Та я якось... - Люда не знайшла, що відповісти.

- Розумію, люба моя, розумію. Приїхали попити лікувальної водиці, а заодно - як пощастить. Послухайте, Людо, - жінка, знизивши голос, підсіла поруч на ліжко. На її шиї уривчасто пульсувала вена, видаючи специфічне хвилювання. Запахло хорошими французькими парфумами. - У мене до вас є гарна пропозиція. Я оплачу …  «самця», якого виберете ви особисто, але за однієї умови: це буде ніч ... утрьох, розумієте? Не відмовляйтеся відразу, подумайте. Гаразд? От і чудово.

Люда була вражена цинізмом шльондри і наступного ж дня спробувала повернутися на квартиру, але там уже був новий мешканець - досить імпозантний чолов’яга, років під шістдесят. Точними, немов ненароком поставленими запитаннями, старий ловелас вивідав стан цього гарненького метелика, що випадково залетів на його вогник. Провів оцінюючим поглядом по стрункому стану Люди і, пригладивши долонею, з дрібним діамантом на пальці, рідке, але дбайливо доглянуте волосся, безцеремонно запропонував:

- Залишайтеся тут, мила дівчино, - зі мною. Обіцяю вам на весь період повний пансіон, а за секс оплата додатково. Це буде не так часто, не бійтеся, - я вже далеко не той, що в молодості. Але оплачуватися вам буде ця незначна з вашого боку послуга за вельми високими розцінками. Залишайтеся, не пошкодуєте.

Вдруге шокована Люда того ж дня найближчим автобусом виїхала до Львова. На залізничному вокзалі просиділа ще добу, поки з потугами таки дістала квиток на київський потяг. Там, в селі столичної області, - у свекрухи, бешкетувала на волі її кровинка - син Ромка. А якщо ще й рідний чоловік не поїхав у зворотний рейс, то і вся сім'я в зборі. Хотілося викупатися в сільській річечці, щоб змити з себе липкий осад Трускавця та заколотити шиферними цвяхами назавжди двері шафи, куди упхнула ще один свій «кістяк».

Люді несила було чекати дві години автобуса, і вона взяла з райцентру таксі. В'їхавши до села, ще здалеку побачила чітко окреслену на білому тлі рефрижератора зелену кабіну: рідний чоловік був тут. І син рідний теж. Вся її родина була вкупочці. Ромка, який ще не встиг скучити за матір’ю, вирвався з обіймів і втік гратися з ровесниками, а свекруха, яка щиро зраділа, забула всі свої образи, обняла невістку, і обидві заплакали.

Вадим був здивований і раптовим приїздом дружини, і такими незвичними проявами спорідненої любові раптової. Але Люда заспокоїть його. Коли Ромка з бабусею, нарешті, заснуть, заспокоїть. І полюбить чоловіка тією чуттєвою любов'ю, яку приховувала і берегла тільки для себе у своїх дівочих мріях, але вже відкоркувала у Трускавці, неоцінену.

Помножена на гостре відчуття провини перед Вадимом, ця  «любов» цієї ночі, несподівано для обох, перетвориться на взаємну пристрасть, яка вперше за їхнє спільне життя вознесе їх на вершину блаженства одночасно. І буде так солодко потім, що обом захочеться ніжно прошепотіти: «Я тебе кохаю». Але Люда лише запитає Вадима: «Тобі гарно було?» І на вдячний поцілунок чоловіка відповість: «І мені теж». І все.

Про кохання, як і про Бога, не говорять всує ...

Електронна російськомовна версія роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - за посиланнями на ресурсах: Андронум, ЛітРес та ін.