Ya vse pro tebe znayu

  - "Якби мені бути жирафом, якби мені бути жирафом, дізнався би я без драбини, сектрети великої шафи..!" - Жеральд голосно, майже викрикуючи промовляв лічилку, притулившись обличчям до стіни покинутого будинку, а інші діти в цей час ховалися у різноманітні хованки. П'єр цього разу знову скористався своїм ідеальним сховком, де його ще ніхто  не зміг відшукати, навіть коли шукали усі гуртом. Це були густі і високі зарості кропиви, впереміш з якимись ще бур'янами і нікому в голову не могло прийти, що хтось міг туди залізти..  Для цього П'єр спеціально одягав товсту джинсову куртку і  штани, які не пробивала кропива, розганявся і вскакував у ці зарості так, що не залишав слідів прим'ятого зілля. Лежачи на спині в цих заростях, він із захопленням слухав марні спроби однолітків його знайти, а виходив з укриття лише тоді, коли набридало його шукати і всі розходилися по домівках, тому, до цих пір ніхто не знав таємниці його успіху...
   І в цей раз він приготувався до довгих пошуків, ліг зручніше і почав прислухатися до віддалених голосів.. Через деякий час,  почув як по стежці, яка проходила біля заростей в яких лежав, наближалися два знайомих голоси. Вони зупинилися якраз поруч нього, це були Мартін і Ноель...
   - ..ти серйозно?! Він що справжній?! Але де ти взяв стільки грошей..?!?
   - Знайшов проблему!? Тато в своєму комоді, під шкарпетками ховає пачки грошей!
   - А коли ми спробуємо? І де? Ей, заховай! Сюди дітвора біжить..!
Хлопці пішли далі, вниз по стежці, а П'єр мучив себе здогадками, що ж вони показували один одному, бо відчув, що підслухана таємниця дає йому надію...
    Наступного дня, проходячи між столами шкільної їдальні, П'єру нахабно зробили підніжку і він з гуркотом впав на свій піднос із їжею.. Це був Мартін. Піднявшись, П'єр ображено подивився йому в очі, а після вже більш сердито, перевів погляд на Ноеля, який був нерозлучним із кривдником. Така витівка була далеко не першою і він страждав від цього, проте нічого не міг вдіяти, Мартіна боялася половина школи... На наступній перерві, побачивши Ноеля що йшов самісінький по коридору, П'єр здійснив незвичну атаку. Різко підійшов до рудоволосого хлопцюги і спокійним голосом сказав прямо в обличчя:
   - "Я все знаю про тебе з Мартіном." -  ще кілька секунд мовчки подививсь в очі і пішов геть.
  Результат був приголомшливим. З наступного дня навчання, Мартін взагалі уникав зустрічі, навіть поглядами, вдаючи що не помічає його, а якщо вже й подивиться, то як на незнайомця. А про його вихватки, П'єр взагалі забув з тих пір. "Ось яку силу має знання чужої таємниці..?!" - розмірковував собі одного вчора - ".. вона стає пасткою для людини і як тінь переслідує її.. але ж, в заростях кропиви нових таємниць не дізнаєшся..." - і він створював новий план...

    Одного вечора, коли вже стемніло, П'єр одягнув приготовлений одяг, у якому жодного разу не показувався на вулиці і взув кросівки з м'якою підошвою. Він попрямував у кінець своєї вулиці, де жила його однокласниця Моніка,сім'я якої переїхала з Ґренобля в цей  закомплексований Сінар, півтора роки тому. Вона замінила йому кривдника Мартіна, бо висміювала його за веснянки і при кожній нагоді могла при всіх, висловити наступне: - "Він в зоопарку цілувався з жирафом!" - або щось подібне, а він нічого не міг з цим вдіяти, адже вона була з багатенької сім'ї і до того ж мала брата старшокласника. Він нечутно підійшов до потрібного вікна, в якому горіло світло і став на невеликий розкладний стілець, який взяв з собою в рюкзаку. За шкільним столом, в рожевій піжамі сиділа Моніка і гризла ручку, роблячи уроки. Так минуло хвилин п'ятнадцять і у "мисливця за таємницями" починали нити ноги від напруги та хвилювання. Потім в кімнату увійшла її мати, щось сердито сказала їй, потім заглянула в зошит, потім у шафу, знову підійшла до дочки і заглянула їй в обидва вуха, повертаючи до світильника, поцілувала в лоб і вийшла з кімнати.  Учениця-кривдниця теж встала з-за столу, заховала зошити та підручник в портфель, потім дістала з шафи величезного плюшевого жирафа, увімкнула нічник, а основне світло погасила. І хоч у кімнаті було тьмяно,  все ж  він чітко бачив як вона стала біля ліжка на коліна, розстебнула чохол матраца і.. засунула руки по самі плечі.. Звідти вона дістала  гаманець, чи то мішечок із зеленого велюру, сіла на ліжко і нахилившись стала розглядати його вміст. П'єр просто злився від допитливості, тому що не міг бачити найцікавіше, так як Моніка сиділа спиною до його вікна і він вирішив швидко перебігти до іншого вікна, за рогом будинку. Але іншому вікні,  вже бачив як вона ховала свій таємний мішечок, після чого лягла в ліжко, міцно обіймаючи свого жирафа...
    Минуло чотири дні. П'єр терпів щосили чекаючи нагоди, щоб випробувати свою зброю і на цьому дівчиську. На п'ятий день, на уроці математики, вчитель трохи відволікся від теми і почав розповідати історію про двох жирафів. Моніка не витримала і в кульмінаційний момент розповіді, голосно, на весь клас видала жарт: - "О, це ж родичі П'єра..!? - і всі покотилися від реготу..! А П'єр навіть не почервонів як зазвичай, тільки терпляче чекав кінця уроку. На перерві він наздогнав її з подругами, зачекав доки ті зробили потрібну дистанцію, підйшов ще ближче і дивлячись в очі, впевнено сказав:
   - Я все про тебе знаю. Про твій зелений мішечок і про те як ти сильно закохана у жирафів, що навіть заснути без них не можеш.
Після сказаного, на обличчі Моніки на мить з'явилась хвороблива посмішка, потім змінилася гримасою і "любителька жирафів", різко розвернувшись пішла геть сердитою ходою.
   Наступні шкільні тижні, були для П'єра суцільним задоволенням. Він з розумним обличчям спостерігав за кардинальними змінами в поведінці своєї кривдниці і йому здавалося, що він для неї перетворився на її суворого батька, який дізнався про витівки дочки, але навмисне ще про це мовчав...
   Наступною жертвою був однокласник-відмінник Луї, який в класі сидів за спиною і не давав списувати контрольні. Попався він на тому, що їв свої кізявки роблячи дома уроки (в школі він цього не робив) і те що перед сном діставав з-під подушки сосиски, а їв їх уявляючи що курить сигару... Четвертий замах був на вчительку фізики, якій дуже подобалися саме вуха П'єра, тому що вона вже разів п'ять накручувала їх як старий будильник. А попалася на тому, що вечорами (він бачив це тричі) сідала за фортепіано з пляшкою пива і грала на ньому босими ногами...
   До кінця навчального року, список П'єра нещадно розширився і йому здавалося, що вже мало не половина школи боїться його, чи то поважає...

    Минуло п'ятдесят років...
    - Діду, дивись! Який місяць сьогодні гарний..! Схожий на кружечок смачного сиру!
Дівчинка років шести, підбігла до вікна, відтягнула штори і чекала поки дідусь відірветься від книги і подивиться у вікно.
    - Так, дуже гарно! І дуже схожий на сир, мені здається на Рокфор. Ну все, подивилася і закривай швидше вікно!
    - Ні-і!? Нехай місяць заглядає до нас у кімнату!?
    - Ні, ні, закрий! А то може не тільки він заглядати, а ще хтось...
    - Хто? Хто діду?!?
    - Ну, наприклад люди якісь...
У цей момент, в кімнату увійшла бабуся і сіла в крісло навпроти дідуся.
    - Моніка, а чому дідусь каже що якісь люди, можуть зараз вночі до нас у вікно заглядати?!?
    - Ох Лола, йому завжди це здається! Він навіть у ванній, де вікно майже три метри від землі, постійно закриває жалюзі!? Такий дивний у тебе дідусь..!
    - Бабусю.. а як ти одружилася на такому дивному дідусеві?!?
    - Знаєш, мені сподобалося що твій дідусь П'єр, все про всіх знав..!
    - Ні-і Лола, це неправда!? Твоя бабуся вийшла за мене заміж тому, що дуже любила жирафів, а я був трішки схожий на них своїми веснянками..!
    - Бабусю, це правда?!
    - Та ні дорогенька, він жартує..!
    - Ну, все мої любі, я піду до себе, трохи відпочити...
    Сивий і трохи згорблений П'єр, встав з крісла і перевальцем пішов до своєї кімнати. Потім підійшов до вікна, зробив в товстих шторах щілину і подивився на вулицю, переконавшись що навіть за закритим вікном нікого немає, знову засмикнув їх з напуском. Після чого сів у своє улюблене крісло, над яким висіла така ж улюблена картина. Це була репродукція картини Вінсента Ван Гога - "Сіяч", де поверх картини, на золотистому небі, чорними літерами було зроблено напис: "Що посієш, те й пожнеш"...

                * 2013 *

Послухати це оповідання:  https://youtu.be/P-w1-PWBGT0