Потому что смерть не всегда бывает неумолимой

Смерть не завжди невблаганна         http://proza.ru/2019/10/27/1719      

Сергей Викторович Савченко

          Безмежну тишу глибокого похмурого неба раптово поглинув гомін тисяч і тисяч птахів. Зібравшись у вирій, вони зліталися звідусіль рухливими масами схожими на бджолині рої. Пташині зграї обирали відчайдухів, що поведуть їх за собою в небезпечні мандри рятуючись від вбивчого холоду зими.

          Це зворушливе видовище не довго захоплювало двох почорнілих від пилу окопників.

          Спочатку, на краю шахтарського містечка спалахнуло полум'я. А в наступну мить гуркотіння ракетних пострілів покотилося над степом. Гримнуло й завмерло. Пташині зграї миттєво розчинилися в змертвілому небі. Земля причаїлася в очікуванні вибухів. Окопники щільно притислись один до одного, утнули голови в коліна і почали щось шепотіти собі під носа.
 
          Може мине і цього разу? Бо смерть не завжди буває невблаганною.


© Copyright: Сергей Викторович Савченко, 2019
Свидетельство о публикации №219102701719

Перевод.
 
Безграничную тишину глубокого мрачного неба внезапно поглотил гул тысяч и тысяч птиц. Собравшись в теплые края, они слетались отовсюду подвижными массами похожими на пчелиные рои. Птичьи стаи выбирали смельчаков, которые поведут их за собой в опасные странствия спасаясь от убийственного холода зимы.

 Это трогательное зрелище не долго восхищало двух почерневших от пыли окопников.

 Сначала, на краю шахтерского городка вспыхнуло пламя. А в следующее мгновение грохот ракетных выстрелов покатилось над степью. Грохнуло и замерло. Птичьи стаи мгновенно растворились в омертвевшем небе. Земля притаилась в ожидании взрывов. Окопники плотно прижавшись друг к другу, уткнули   головы в колени и начали что-то шептать себе под нос.
 
 Может пройдет и в этот раз?.. Потому что смерть не всегда бывает неумолимой.