Дружба, що загартована неволею!..

            ДРУЖБА, ЩО ЗАГАРТОВАНА НЕВОЛЕЮ!..

     Наскільки ж швидко людина, особливо молода, призвичаюється до незвичного, чогось нового. І це стосується усіх сторін нашого щоденного життя, нашого існування. Якщо уважно проаналізувати всі ті новинки техніки, моди, взаємовідносин між людьми, з якими ми бачимося майже кожного дня, то одразу помітно, що новизна сприйняття чогось зникає на протязі кількох місяців, а то й днів. І тільки згодом, через якийсь час, згадуючи події минулого, раптом усвідомлюєш – щось змінилося в звичному для тебе світі. Часто в кращий бік, та іноді, світ навколо тебе, наче спіткнувшись через булижник, може раптом зруйнуватися, придавивши собою і тебе, ясна річ, без твоєї згоди.

     От і зараз, згадуючи своє життя за “совдепії”, я, надійно схований за “залізною завісою”, раптом отримав дозвіл та візу для поїздки в Польщу, щоб познайомитися зі своїми родичами, які народилися та жили в Кракові. Сучасному поколінню, звиклому літати, їздити вільно, а в деякі країни навіть без віз, тяжко зрозуміти оте моє відчуття очікування нових, незвичайних вражень, захоплення від наступної поїздки за кордон СРСР!.. Та й в самому Аральську, де в мене вже було багато знайомих, друзів (колишніх в'язнів, висланих на примусове поселення сталінським режимом – німців, греків, поляків), при зустрічах ми постійно обговорювали майбутню поїздку!..

     Так, одного разу мене з товаришем запросили на сімейне свято – хазяйка цього будинку була німкенею, репресованою під час війни з Поволжя, яка вийшла заміж за корейця, також висланого в Приаралля з Далекого Сходу. В наслідку такого інтернаціонального шлюбу в них народилися дві дочки-красуні. Моєму другові дуже подобалася старша – Зіна, навіть загадував одружитися з нею, от чому ми й опинилися у них, на гостинах. Сидячи за цим святковим столом, з зацікавленням спостерігав за гостями та слухав їх цікаві розмови! Поряд зі мною сидів, добре мені знайомий – головний інженер Аральського суднобудівного заводу. Це був імпозантний, сорокарічний, зі спортивною фігурою чоловік, по національності – німець. Також репресований з Поволжя. На жаль, по паспорту мав прізвище Геринг, що дуже негативно подіяло на його долю – до середини 60-х років не мав права виїжджати з Аральського району навіть у відпустку. За нашим святковим столом сиділи також греки, росіяни, чеченець, яких також в минулому вислали в Приаралля. Десятки тяжких років на чужині згуртували, об’єднали їх, вони завжди допомагали одне одному в біді, вони добре знали ціну дружби!!!

     Після кількох бокалів – почали згадувати друзів, які змогли вирватися з міцних обіймів Радянського режиму!.. В мене, вихованого з народження на принципах комунізму, все це пізнавання реального життя в СРСР, викликало в душі почуття співчуття до цих, таких чудових людей!.. Бо я бачив, наочно, в них розумних, талановитих, високоосвічених спеціалістів, які тяжко, але чесно працювали на користь моєї країни!!!

     Раптом, згадуючи своїх старих друзів, хазяйка спом’янула про поляка Володю (Влодека) – веселуна і дуже надійного, чуйного товариша. Він завше був заводила в усій компанії висланих в Аральськ. До Другої світової війни він служив в Польщі, був молодшим офіцером поліції, неподалік від кордону з СРСР. Коли німці разом зі сталінським Радянським Союзом напали на Польщу, то Радянський Союз теж окупував частину Польщі і всіх офіцерів польської армії та поліції загнали в концтабори… Багатьох польських офіцерів тоді розстріляли (досі тривають суперечки та розслідування про ті страшні злочини)… Влодеку тоді неймовірно поталанило – в СРСР виникла негайна потреба в молодих, міцних, здорових робітниках для будівництва на неосяжних просторах нашої країни. Кілька десятків молодих хлопчаків було вивезено в різні кінці Союзу. Отак Влодек опинився в Аральську і замість тяжкої долі життя в концтаборі опинився на будівництві суднобудівного заводу та інших військових об’єктів.

     Після смерті Сталіна, коли почали поступово репатріювати на батьківщину військовополонених, Влодек кілька років вперто слав прохання про повернення на батьківщину, в Польщу і таки зміг дочекатися цього дозволу!!! Тож зараз, його друзі, довідавшись про мою поїздку в Краків, умовили мене їхати туди через Варшаву, щоб передати привітання та подарунки від друзів і переказати йому, що про нього пам’ятають і дуже його люблять. І вони дійсно зібрали доволі цінну посилку (я весь час хвилювався, що мене з-за неї не пропустять на кордоні – та все пройшло благополучно)!..

     Коли ми з мамою, не без пригод, дісталися до помешкання Влодека та передали йому ту цінну посилку з далекого Казахстану, він не ховав сліз від щастя, що друзі пам’ятають про нього і зберігають добрі думки про нього!!! Майже до ранку ми сиділи з ним на кухні – він розповідав всі подробиці про свою зламану, понівечену долю, а я розповідав йому про спільних знайомих, про Аральськ!.. Життя в Польщі в нього налагодилося, в нього чудова жінка, яка народила йому двох дочечок, файна праця, живуть вони в чудовому помешканню. Одразу ж після нашого знайомства він подзвонив своєму кузену Єжи, який працював водієм-охоронцем міністра внутрішньої торгівлі Польщі і попрохав його, при можливості, показати нам Варшаву!..

    Так, дякуючи водійській майстерності Єжи та доброзичливого дозволу пана міністра, я зміг ознайомитися з усіма визначними пам’ятками Варшави! А вже через три дні наші нові друзі – Влодек зі своєю сім’єю та Єжи влаштували святкову, дуже смачну, теплу вечерю і наступного дня ми повезли з собою привітання, фото та подарунки друзям Влодека в Аральськ! Отак закінчувалася ера “ЗАЛІЗНОЇ ЗАВІСИ “, а ми повинні були призвичаюватися до вільного пересування на НАШІЙ МАЛЕНЬКІЙ ПЛАНЕТІ – ЗЕМЛЯ!!!

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ Ю. Й.  – 2019-й рік
Переклад українською мовою   – 2025-й рік