Миць циганской магии!..

                МІЦЬ  ЦИГАНСЬКОЇ  МАГІЇ!..

     В своїх спогадах я вже розповідав, як вперше зустрівся зі своїми родичами, які народилися та проживають в Кракові, в Польщі. А їх там, в мене, як виявилося, багато – тітки, вуйки, кузени, кузенки!.. Перші дні ми могли цілодобово розповідати одне одному про своє особисте життя, про свої інтереси, свої захоплення!.. Дорослі родичі з моєю мамою розміщувалися в одній кімнаті, а молодь, зі мною разом, спілкувалися в іншій кімнаті, де мене знайомили з модними музичними новинами (в Союзі, з такими музичними записами була натуга, їх можна було дістати тільки з-під поли). Через кілька днів я упросив свою тітку Геню відпустити свого молодшого сина, мого кузена Янка зі мною, щоб він показав мені найцікавіші місця Кракова. В продовж кількох днів ми з ним обдивилися всі значні місця цього, дуже файного, старовинного міста. Побували навіть там, де не бувають туристи. Янек чудово орієнтувався в цьому середньовічному лабіринті вулиць!

     Та зараз я хочу розповісти тільки про одну пригоду, яка трапилася з нами в одному зі злачних місць в центрі Кракова, біля Маріацького костелу, на площі Ринок. Розгулюючи по Кракову та зголоднівши, я кожного разу прохав Янека знайти якийсь незвичний ресторан або кав’ярню, щоб скуштувати там щось незвичне і, ясна річ, ми про такі посиденьки ні мамам, ні тіткам не розповідали – це було нашою таємницею!.. Так от, одного разу, коли ми опинилися в Сукеніцах (в центрі Кракова), Янек запропонував пообідати в кав’ярні “Під ратушею”!.. Воно дійсно знаходилося під землею, в підземеллях середньовічної в’язниці!.. Тож мене дійсно вразила  така екзотика – міцні, дубові стільці та столи, напівтемрява, на столах тільки запалені свічки та стіни в’язниці, до метра товщиною між камерами (тільки камери не замкнені)!..

     Янек замовив офіціантці салати, польський суп “фляки” з рубців, який я, до цього дня, ніколи не куштував, реберця та каву, ну, а я, ясна річ, замовив горілочки. Поки нам готували замовлені блюда, я оглядав публіку та незвичайне (особливо для мене – туриста того часу, з Радянського Союзу, з Казахської пустелі Кизилкум) оздоблення цієї кав’ярні!.. Коли принесли замовлені горілку та страви і ми почали насолоджуватися чудово зготовленими блюдами, пролунали звуки скрипки та акордеону – в залу завітав бродячий циганський ансамбль!.. Скоріш за все, циганська сім’я – літній, з великою бородою, циган віртуозно нашкварював на скрипці, а другий – трохи молодший, в червоній, шовковій сорочці, грав, теж віртуозно на акордеоні і при цьому, невпинно, постійно підтанцьовував!.. З ними, чітко в ритмі музики, танцюючи, рухалися та співали дві циганки – одна літня, але все ж з граціозною фігурою, а друга – зовсім молоденька і дуже гарненька!.. Кидався в очі їх яскравий, циганського покрою, одяг – особливо у жінок. Вони пересувалися поміж столами, зупиняючись біля кожного та виконуючи пісню на замовлення, або просто танцюючи навколо столу! За цю музику, співи та танці відвідувачі кав’ярні клали якусь суму злотих в яскраву сумочку, яка висіла на поясі в молодої циганки…

     Я щось з захопленням розповідав Янку російською мовою, коли вони опинилися біля нашого столу і молода циганочка на чистій, без акценту, російській мові запитала: “Що Вам заспівати, для душі?”. І я, раптом, замовив свою улюблену – “Прощай любимый город!”. Як же класно, з яким надривом, ці цигани виконували мою улюблену пісню!!! За таке отримане задоволення налив чоловікам горілочки і вони, не перериваючи співу, випили! Та коли почав класти злоті в сумочку молодої циганочки, вона схопила мене за руку і почала уважно роздивлятися мій срібний перстень на безіменному пальці…

     Справа в тім, що після закінчення навчання в Кременчуцькому льотному училищі я був направлений на працю в Казахстан і їдучи в Алма-Ату через Москву, затримався в ній на три дні, щоб провідати свого друга дитинства Валеру. Це були мої перші відвідини Москви, під час яких я, зі своїм кращим другом та його жінкою зміг відвідати Третьяковську галерею, послухати вперше в житті органну музику Баха та побувати на концерті танцювального ансамблю “Берізка” в Кремлівському палаці з’їздів! Так от, коли він проводжав мене на потяг Москва – Алма-Ата, він і подарував мені на пам'ять свій срібний перстень.

     От цей перстень і заінтригував молоду циганочку, вона міцно тримала мою руку і щось швидко промовляла по-циганські. Ми з Янеком зі здивуванням слухали і дивилися на цих унікальних артистів!.. Зрозумівши, що ми абсолютно не розуміємо їх, старша циганка, дивлячись пильно в мої очі, раптом промовила: “Красеню, подаруй цього персня їй, ми щедро розрахуємося за нього”. Молода відразу відпустила мою руку та почала діставати зі своєї сумочки повні жмені злотих, простягаючи їх мені, але я заперечливо качав головою: “Я не можу віддати його – це дарунок від мого друга дитинства, це пам'ять про нього і разом прожиті з ним дитячі роки! “ Та, якщо чесно, я б не зміг зняти персня – він надто міцно тримався на моєму безіменному пальці. Вони про щось перемовилися між собою по-циганські, а потім старша несподівано промовила: “Мені дуже жаль, але ти незабаром загубиш і цей перстень і свого друга дитинства!”

     Тоді, будучи під дією алкоголю, я не звернув належної уваги на слова якоїсь циганки і тільки лівою рукою притримував персня (злякався, що під циганськими чарами вони зможуть якось зняти його). Та все обійшлося благополучно, зустрів католицьке Різдво в Маріацькому костелі, де святкову месу провів Кароль Войтила – майбутній Папа Римський Іоан Павел  ІІ, та зустріли з мамою Новий 1969-й рік. І вже через кілька днів, без пригод, ми повернулися додому! Коли я, після відпустки, повернувся в Аральськ, то був направлений в Алма-Ату для проходження обов’язкової щорічної медкомісії, яку благополучно пройшов!.. І після веселого святкування з друзями цієї знаменної події – виявилося, що кишені спорожніли до нуля, а щоб мені вислали авізо з Кизил-Орди, я повинен відправити радіограму з проханням надіслати гроші…

     В аеропорту довелося піднятися сходами на “вишку” до радистів і вони відправили в рідну бухгалтерію радіограму. А вже виходячи з приміщення аеропорта раптом виявив, що пропав з безіменного пальця мій срібний перстень!.. Більше години я витратив на пошуки його – обслідував усі закоулки сходів, кабінет радистів, всі місця де ступала моя нога і все безрезультатно (а більш всього мене таки дивувало – як перстень, так міцно сидівший на пальці, міг з нього злетіти?). Та це ще не все – мене досі дивує та страшить те давнє передбачення старої циганки!.. Приблизно через рік, мій друг дитинства Валера приїхав у відпустку з Москви до батьків в Полтаву та поїхав з друзями на риболовлю де й несподівано затонув… Було проведено ретельне розслідування цього трагічного випадку – ні одного свідка цієї смерті не знайшлося… Тільки кожного року я буваю на його могилі – десь, дуже глибоко в душі мене таки мучить та думка, що можливо і я чимсь винен в цьому нещасті…

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ Ю. Й.       – 2019-й рік         
Переклад українською мовою        – 2025-й рік