Совковое мерило Украиноязычная версия

Текст на русском языке - по ссылке:

http://www.proza.ru/2019/10/10/628


... Там, де торжествує сірість, до влади завжди приходять чорні. Але найбільше я боюся темряви, тому що в темряві всі стають однаково сірими ...
(Аркадій і Борис Стругацькі. «Важко бути богом»)


Виросло вже ціле покоління, як розвалився той клятий «совок», але із-за «поребрика» постійно несе його смородом. До цього вже в якісь мірі і звикаєш, але дивує, що багато хто, із уже сучасної молоді, та й принюхується, відверто повертаючи ніс на північний схід. Сидячи у кав’ярні якогось торгового центру, полиці якого завалені найрізноманітнішим крамом, тичуть пальцем у «айфон» і «лайкають» дописи ностальгуючих по «безплатних» медицині та освіті. А побіжно ще й тичуть дулі «ліберастам», котрі в боргу перед «совкодрочерами» не залишаються. Це у них такі «креативні» розваги.

В дитинстві, коли бабуся розповідала мені про голодомор, я не міг утямити: як же це воно так, коли немає їсти зовсім нічого настільки, що, мов скот, ідять ... траву?! Хіба ж нам є хоч якесь діло до процесу дихання, поки не візьмуть за горло? Мале - дурне.

А від «совкового» смороду, що йде від колишнього «брата», таки крутить у носі.



Володимир Брянцев

"СОВКОВЕ" МІРИЛО
(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)


... Багаторічний беззмінний заводський «сек'юріті» дядько Петя, а серед простолюдинів - сторож, охороняти гараж був нездатний, так як завжди знаходився в перманентному сп'янінні. Бражку він гнав тут же, із заводської сировини та відходів. Охороняв і сторожа, і територію такий же підстаркуватий і незмінний пес Тузик. Вічно тепер голодний після того, як через відсутність шоферні припинилися п'янки в гаражі і не стало недоїдків для харчування. А дядько Петя був заклопотаний лише підтриманням постійної наявності хоча б якоїсь хмільної рідини, але аж ніяк не харчів для себе, а тим більше - для чотириногого кудлатого свого колеги.

Тузик страждав, і Борис Степанович щоранку читав мораль недбайливому «сек'юріті» за голодного пса, бо розумів: якщо втече з голодухи Тузик, вкрадуть і дядька Петю. Якщо, звичайно, він кому-небудь знадобиться.

- Чим я його годувати повинен?! - обурювався дядько Петя. - Ні, Борю, ти скажи - чим? Зарплати півроку немає.

- Та не півроку, а лише другий квартал, - дратувався від фамільярності сторожа Борис Степанович. - Я ж вибив вам аванс в минулому місяці.

- Ну, так що ж, я на той нещасний «полтіннік» собаку повинен годувати?! - заводився з півоберта дядько Петя.

Сопів у благородній гніві, ледве стримуючись, щоб не ляпнути: «Мені самому навіть на закусь не вистачає!», але швидко вгамовувався, прозрівав і усвідомлював начальство перед собою.

- Я, Степановичу, не прив'язую його. Він так щурів ганяє. Цим і харчується. Бачите - не йде ж, тримається місця. Може, з'явиться робота, знову з’являться шофери, і забігають машини – то й нам веселіше буде, і Тузику.

Щоранку на незмінній планерці начальство ламало голови, чим би зайняти і так поріділий штат працівників, щоб не розбіглися інші, прихопивши із заводу все, що погано лежить. Найзаповзятливішими вже були протоптані «бізнес»-маршрути до суміжних країн колишнього соцтабору: Польщі, Угорщини, Румунії. Уже закінчувався в комірчинах та шафах припасений свого часу убогий радянський «ширпотреб», який за милу душу ще йшов в зубожілій у битві за соціалізм Східній Європі. І вже почали тягти з рідних підприємств все, що можна було засунути в баул і зрушити з місця.

Пляшка горілки - мірило праці для радянських жебраків, стала, спочатку, валютою в цьому «обмінному» бізнесі людей, котрі зроду не торгували. Три пляшки «Столичної» - дешеві джинси «Lee Cooper». Від такої формули і народжувалося хоч якесь ціноутворення, поки ця подоба ринку не просякла справжніми грошима - доларами. А за ці зелені купюри від потенційного ворога вже можна було купити буквально все, про що не смів і мріяти до розпаду того Союзу «радянський громадянин» у своєму убогому «совку» ...

http://proza.ru/2020/12/22/591

Долі героїв – червоною ниткою через «епоху перемін», у моєму романі «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ». Електронна російськомовна версія книги – на ресурсах: Андронум, ЛітРес та ін.