Пост-магiя -Карибська казка-

Дідо виходить у море
Мартини сидять на піску
Марина смакує міртіні
у тіні кав'ярні.
Баріста воркує, як голуб,
і цідить найкраще еспрессо,
яке не оцінить Марина.
У бра бубнявіють ожини.
У лоні та грудях так млосно,
бо осінь в Карибах,
бо осінь.

Дельфіни розніжено сплять,
як діти людські та котячі
ліниві, але не ледачі.
Така у них вдача.
Ча-ча-ча.
Ча.

А у нас сьогодні чача, ґраппа, закарпатьский бренді.
Хліб і бриндза, помідори, помаранчі, виноград.
Зелень, хрін, солодкий перець, папашоя, маринована вином.
В оксамитовім комзолі денді завітав до нас в корчму.
Він - мольфар і чорнокнижник. Трохи лячно?
Мені ні.

- Тоді не набридло перебирати ці барвисті камінці?
- Ні.
- Але ж немає в нічому рації. Слова, слова, слова. Нагромадження слів.
- Ти видиш нагромадження там, де я бачу фрактали.
- Навіть так?
- Ага.
- А я думаю, що ти просто шукаєш виправдання цьому безглуздому існуванню.
- Все залежить від установки та точки зору. Ми бачемо те, що хочемо бачити,
  свідомо чи підсвідомо.
- І що?
- Нічого. Ми живемо в різних світах.
- Ах.
- Ох.
- Поговорили.
- Та отож!