Злий задум

Якось гуляляла лисиця лісом і побачила зайця. Аж облизнулася, а потім подумала:
" Ці зайці лякливі, коли бачуть нас лисів, треба щось вигадати."
Придумала і сказала:
- Я скажу ні бито уклала мир, а коли він  відволічеться, або засне я його з'їм.
А цю розмову почув ведмідь:
- Треба завадити лисиці втілити задум.
А лисиця тим часом вже підійшла до зайця і сказала:
- Зайчику я хочу укласти з тобою мир.
- Ні лисичко, я не куплюся.
Лисиця від такої віповоді аж язика прикусила:
- Це не обман...
- Ну, я тобі вірю - сказав зайцик.
- Тоді ходімо до тебе в хатину бо вже вечір.
- А чому до мене?- запитав зайчик.
- Ну мою норку хтось камінням засипав.
- Зрозуміло, ходімо - відповів косий.
І вони пішли а за ними стежив ведмідь. Вони йшли лісовою стежкою навкруги щебетали пташки руденькі білочки стрибали по гілках дерев. Підійшовши до зайчикової хатки у лисички аж зачухались лапки вона стояла на невеличкому пагорбі а поряд неї стояла пухнаста ялинка, прикриваючи своїм гілям від дощю і вітру. Хатина була чисто вибілена з дахом вкритим черепицею із віконцями, морквяного кольору. Поряд зайчик висадив невеличкий городик. Скрізь було чисто і прибрано.
" Да"- подумала лиска:" З' їм зайця і оселюсь у його оселі, вона така затишна і чепурна, не те,що моя нора - сира і темна".
Зайшовши в хату, хитрунка спитала:
- Ну що поїмо?
- Поїмо.
Наївшись, лисичка з зайчиком вже хотіли лягати спати, як хтось постукав.
- Я відчиню - прошепотіла руда.
Відчинивши двері вона випала за двері, побачивши ведмідя.
- Лисичко!- грізно сказав ведмідь.
- Ведмедику я пе-пепере...
Лисичка не договоривши чкурнула навтьоки, бо ведмідь так заричав, що пухнаста стрімголов побігла до своєї нори і зачинилася а ведмедик пішов слідом і накинув каміння до входу в нору.
- Буде тобі наука, коли порозумнішаєш випущу.
А зайчик зрозумів, що його знову обдурила лисичка.