Флаг идеалиста Украиноязычная версия

Русскоязычная версия – по ссылке:

http://www.proza.ru/2019/11/21/288

Володимир Брянцев

 ПРАПОР ІДЕАЛІСТА
 (Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)

 ... Запрограмованість випадковостей.  Чи можливо це в принципі?  Можливо, якщо виходити з розуміння, що ніщо в житті людини не відбувається просто так.  Будь-що, що здається випадковістю, - є наслідком певного вчинку, дії-бездіяльності або просто думок індивідума на якомусь певному етапі його життя.

 «Незнайомка з Храму» самотньо сиділа на лавці і дивилася в дисплей мобільного телефону, як ніби шукала потрібний номер, маючи намір зателефонувати.  Вадим вхопився саме за це припущення, яке врятувало б його від можливого невідворотнього конфузу, як йому здавалося.  Він вважав неможливим для себе пройти повз і зробити вигляд, що вони не знають одне одного.

 «- А хіба ж знаєте?  Перетнулися поглядами півгодини тому при досить таки незвичайних обставинах, ну, й що?

 - А якщо вона відірветься наразі від своєї справи і впізнає мене?

 - Господи!  Ну, й що з того?!  Ковзне байдужим поглядом і буде базікати собі по телефону.  На біса ти їй потрібен!  Ти що думаєш, вона тут спеціально тебе чекає?

 - Навіщо ж вона заговорила до мене там - перед іконою?  Пошепки.  І запах такий тонкий парфумів ...  Навіщо все це було?

 - Та йди ти під три чорти!  Ідеаліст чортів!  Ти в своїй «свободі-самоті» зовсім здичавів, ось і прострілює тебе душевними полюціями.  Стривай!  Цікаво, а чому саме на таких жінок?  Малобюджетні плечові постсовдеповські шмари, котрі готові на все, тебе не збуджують, я знаю.  Розфуфирені ляльки за прийнятною ціною на окружних дорогах європейських міст - теж.  Навіть у гамбурзькому кварталі «червоних ліхтарів» ти лише прогулювався, немов на екскурсії в зоопарку, нервуючи екзотичних мулаток та негритосок за склом.  А вони ж відразу відчувають, хто готовий заплатити за їхні ласки.  Все з тобою ясно, дружбанчику.  Комплекс, однозначно!  Так-так.  Та піонервожата, що подарувала тобі - прищавому від статевої недозрілості десятикласнику, один танець, мабуть, міцно засіла в твоїй підсвідомості.  Пам'ятаєш Олену Вікторівну?  Ну, кадровичку з Камського автомобільного?  Вона тебе відразу розкусила, - видно, той ще психолог.  Та вивернувся ти тоді якось випадково і втік до своєї дружини майбутньої.  А серйозно і незворотно все почалося, напевно, з Ради Сурміліної в ташкентському шпиталі.  Пожаліла тебе бідненького, приголубила і втішила із собою заодно, а потім відпустила, легесенько підштовхнувши під зад: «Ну, йди собі.  Ти ще маленький».  Кінчений ти чоловік, скажу я тобі, Вадиме.  Збоченець.  Приречений заводиться лише від підстаркуватих жінок.

 - Ну, а в чому ж саме та перевага молодих, що має так вже мене заводити?  Відповідай, розумнику!  У них що - причинне місце розташоване по-іншому?  Та для них же віддатися першому зустрічному - що цигарку викурити. Розкуті у всьому до вульгарності, і при цьому меркантильні до цинізму.  А говорити з ними про що?  Скажи!

 - А про що ти - далекобійник заскорублий, із цією витонченою естеткою будеш вести свої премудрі теревені?

 - А з чого ти взяв, що у нас відбудеться яка-небудь розмова?  Так, зізнаюся, мене зачепила незвичайність нашого знайомства, але з цього нічого не слідує.  Абсолютно нічого!

 - О!  Ви вже познайомилися?  Ну, і як вона тобі?  Згоден, - непогана, збереглася.  І, відчувається, - в соку ще, хоч і бальзаківського, на жаль, віку.  Але і ти теж далеко вже не живчик, мій друже.  Хоча, сподіваюся, впораєшся.  Чи схибиш?

 - Заради бога, припини із вульгарщиною!

 - Гаразд-гаразд.  А все-таки, що ти вирішив?  Підійдеш до неї?  Розмову заведеш?

 - Що ти, що ти!  Вона ж з обручкою!  Це ж превентивний знак для тих, що обслинюються жагою: «Я зайнята».

 - Але ти ж не пускаєш цю слину.  Ти ж у нас сповідуєш любов платонічну? Чи не так?  Чому б вам з нею не побазікати про це?  Чи не поміркувати там на всякі абстрактні теми.  Може, ви одного поля ягідки?

 - Твоя тупа іронія просто вбиває.  Про платонічну - це ти загнув, погодься.  Ну, а якщо серйозно, - то я хотів би і підійти, і заговорити.  Але не зроблю ні того, ні іншого, тому що не хочу виглядати ні настирним, ні дурнуватим, ні вульгарним - ось як ти наразі.  Слава богу, вона зайнята своїм телефоном і, сподіваюся, просто на мене не зверне свій погляд, коли я буду проходити повз.  Ну, не повертатися ж мені, і справді, назад тільки через те, що якась гарна жінка сидить на лавці на бульварі, по якому я прогулююся?  Дурість якась!  Я, проходячи повз, у її бік і дивитися не буду.  Ось так і розрулиться ця дурна ситуація, сподіваюся.

 - Ну-ну.  Дерзай, ідеалісте.  Прапор тобі в руки».

 Вадим все зробив за тим планом, що змалював своєму внутрішньому «опоненту».  Але «опонент», що уважно стежив за його діями, збуджено потер руки, коли в какофонії звуків Бесарабської площі виділилося чарівним жіночим голосом неголосне, але дуже чітке:

 - Куди ви так поспішаєте?  Після молитви, як і після прийняття ліків, потрібно побути в спокої тілесному, інакше все даремно ...

http://proza.ru/2020/06/07/1505

 Російськомовна версія роману Володимира Брянцева «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - на ресурсах електронних книг: ЛітРес, Андронум і ін.