Поворот в никуда Украиноязычная версия

Русскоязычная версия - по ссылке:

http://www.proza.ru/2017/06/28/271


Володимир Брянцев

ПОВОРОТ В НІКУДИ
(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)


... Одного разу, коли три потенційні купувальниці влаштували з кімнати примірочну, Ірма почула скрипіння ключа в замку. Повернулася здивовано на двері, що відчинилися, - на порозі стояв рідний чоловік. Жінки зніяковіло заойкали, накидаючи на себе що попало, і збентежений Борис поспішив причинити двері. Було чутно, як віддаляються по коридору його кроки.

«Ой, дівчатка! Я миттю, зачекайте!» - Ірма кинулася слідом за чоловіком. З тривогою наздоганяючи його вже на подвір’ї, вона проклинала себе, що не готувала давно вже ні сніданків, ні обідів, ні вечері. Не готувала, бо не чекала. Заклопотана тепер своїм ненормованим в часі ремеслом, вона зледащилася готувати навіть для самої себе. Забула, як це перейматися, коли дочка затримується на продовженому дні в школі, а чоловік - на роботі. Розучилася чекати його додому, та й домівка їхня з Борисом тепер не оселя, а задвірок люблінської товкучки якийсь.

- Постривай! Та зупинись же, Борю! - Несподівано для самої себе Ірма назвала чоловіка не так, як зазвичай, - не затяганим сухим «Борис».

Борис відпустив дверну ручку авто і обернувся до дружини. Невеличкий поріз від бритви на його щоці та помітила одразу, - залишилася погано виголена пляма. А ще - несвіжий комір сорочки, де третій зверху гудзик відрізнявся від інших. І таке відчуття вини відразу у Ірми, що аж сльози на очі навернулися! Відчуття такої провини, - немов обеззброюючі знемогою по всьому тілу пута! Ні, вона не здатна була уявити собі іншу жінку, а тим більше, - шмакодявку з нафарбованими нігтями, котра пришиває цей злощасний гудзик. Це ж він сам, так і не дочекавшись допомоги рідної дружини у цій непростій для чоловіка справі, таке утворив із собою!

Що первинне в жіночому серці після кохання? Жалість чи вина? Провина чи жалість до об'єкта власної провини? Що за чим слідує? Що важливіше? Чи може взаємопов'язані ці два почуття? Спробуй зрозумій. Одне очевидно: якщо чоловік викликає у серці жінки хоч одну з цих двох емоцій, - вона небайдужа до того чоловіка. Небайдужа, нехай і не коханням, але ж і не ненавистю - напевно. От якби ж чоловіки хоч це цінували! Може, платили, хоча б, взаємністю? І менше було б порушених сімей? Але десь в цих психологічних складнощах нишпорить трагічне: «від любові до ненависті - один крок». А над усією цією метушнею, хихочучи, потирає руки віроломство – «поцілунок Юди».

Жалюгідний, нещасний рід людський! Єдиний серед живих тварюк, що отримав від Творця, як милостиву преференцію, здатність кохати, попутно розмножуючись, - він так і не усвідомив, що за все в житті доведеться, рано чи пізно, заплатити. І парадокс в тому, що і за кохання, і за зрадництво - однаково жорстоку, а часом і непосильну ціну.

Нажаль, слабкою втіхою для «постраждалих» від цих двох, - здавалося б, несумісних пристрастей, є скромна милість Господа, що не посилає він випробування своєму «дитятку нерозумному» по силі його. Він їх посилає по ВІРІ, а ще - по ДОВІРІ! Але хто з нас - щеплених войовничим атеїзмом вихідців із «совка», здатний зрозуміти великий смисл цієї милості? Запізнилися вже з душею своєю грішною до Бога: життя прожите. Може в його чистилищі ще зможемо хоч якось спокутувати свої земні гріхи, щоб не звалитися навіки до пекла? Він нам – дітям своїм недолугим, залишив шанс.

- Приїжджай ввечері додому, Борю. Я буду тебе чекати. - Оце було і все, чим сподобилася розбавити цю нескінченну, терпку і в’язку, що не давала дихати, паузу Ірма.

- Угу. - Тільки на це сподобився і її Борис у відповідь.

І з обопільним полегшенням розійшлися вони, так і не наткнувшись на погляди одне одного. І вірно вчинили. Бо те, що вловила б в очах свого чоловіка Ірма, не дало б їй сили на цей - воістину, останній, їхній шанс. Ангел-Хранитель грав по-чесному із цією жінкою. Знав, що рішення підопічної буде вірним лише тоді, коли зникнуть геть всякі сумніви у неї.

Ірма зуміла вкластися в решту дня. Проворно найняла машину за десять доларів, а в ролі вантажників, - двох ханиг за літр спирту «Роял», і перевезла весь товар до орендованого нею напередодні порожнього гаражу, заскочивши по дорозі ще й на ринок. Потім зробила генеральне прибирання в їхній кімнатці і зварила чудовий український борщ із реберцями та грибами. Ірма дуже старалася, хоч і поспішала, і борщ вийшов на славу. Вона загорнула гарячу каструлю у стару болоньєву куртку Бориса, щоб борщ умлів і був немов з печі до приходу з роботи чоловіка.

Єдиного страхалася під час цієї бажаної метушні: щоб Борис не повернувся завчасно. Хай буде все так, як має бути в сім'ях: втомлений після роботи господар сім'ї, вмившись, із задоволеною посмішкою сідає до столу, де його вже чекає, поширюючи неймовірно смачні запахи, вечеря. А навпроти - жадана красуня дружина, хитро посміхаючись, наливає йому в чарку грам сто для апетиту. Чоловік примружує око: «А собі?» Жінка знає, що кілька крапель алкоголю проженуть її скутість, і покривається рум'янцем, відчуваючи, як легкими збудливими мурашками народжується томне, солодке бажання. Вона, як годиться, соромиться майбутніх пестощів чоловіка, який вже забуває про втому. Але жінка цих пестощів потайки бажає і тому в унісон підігрує йому в еротичній грі.

«Горілки немає. Хм! Ну, так «Хенесі» відкриємо!» - миттєво вирішила проблему Ірма, накриваючи новою турецькою скатертиною непоказний розкладний стіл. Трохи засмутилася, що тарілки і ложки такі непоказні. «У цю поїздку до Туреччини обов'язково потрачуся на посуд, - вирішила, безуспішно намагаючись рушником повернути блиск старому алюмінію ложок. - Там, кажуть, вибір величезний».
Задоволена, окинула поглядом кімнату, сервірований стіл, але знову почуття провини насунуло, мов мігрень. За вибір свій провини: між господинею домашнього затишку і п'янким азартом комерсантки, котра нащупала свій стрижень.

Ірма швидко прогнала думки, здатні зіпсувати очікуване свято для двох. Вони з Борисом обов'язково знайдуть золоту серединку в цих складних для кожної пари питаннях. Обов'язково! Компроміс, який притягне їх одне до одного і втримає міцно. І ще в них є дочка, а отже, - є повноцінна сім'я.

Зайнятися зачіскою та макіяжем Ірма вже не встигала і розцінила це, як підказку: вона повинна бути домашньою. Сиділа тепер в коротенькому ситцевому халатику із зворушливим хвостиком волосся на потилиці за сервірованим на дві персони столом і чекала рідного чоловіка. Спочатку під фривольну музику із касетника:

«Может кто-то в белых шортах в комнату войдет,
Загорелыми руками тронет твое тело.
А потом, когда внезапно все произойдет,
Будешь плакать ты в подушку: «Не хотела, не хотела, не хотела!»

Вимкнула. Покоробили слова. Тепер тільки годинник відбивав голосно секунди, та чиєсь дитинча каталося повз двері на велосипедику коридором гуртожитку. Туди-сюди, туди-сюди. Потім і його покликали: «Володенько! Ану, кермуй додому! Пора в ліжко!»

Сутінки давно перетворилися на ніч. Ірма встала з-за столу, засмикнула фіранку на вікні і ввімкнула світло. Якби хто зараз її запитав, куди вона збирається, відповіді не добився б. Тому що Ірма сама нічого не відала. Вона лише відчувала, що неодмінно повинна вийти із цієї кімнати у рятівну ніч. Чому рятівну? Лише там вона сподівалася позбутися страшного нападу клаустрофобії, що генерувався цієї кімнаткою із софою і дитячим ліжечком по кутах та столом посередині, на якому гордо височіла, безцеремонно підкреслюючи убогість цього буття, непочата пляшка «Хенесі».

Накрапав дрібний дощик, і коли Ірма побачила припаркований біля тротуару УАЗ Бориса, першим її бажанням був просто порив сховатися від негоди, котра невідворотно розганялася. І рідний чоловік знаходився у машині, - ліхтарі стопсигналів видали це, кліпнувши; очевидно, Борис випадково зачепив педаль гальма.

Ірма поквапилась на вогні. У сталевій коробці УАЗа клаустрофобія, напевно б, минула, - Ірма гостро відчувала це. Вона знала це! Вона була впевнена в цьому, адже там була б не сама! Вона була б разом зі своїм чоловіком. І поїхали б вони додому, де в каструлі, загорнутій в стару болоньєву курточку Бориса, ще зберігав дух печі і тепло так любовно приготований нею борщ.

Але тут Ангел-Хранитель зволив втрутитися, щоб не тривала довго ця агонія. Пожалів, мав таке право і, очевидно, що можливість теж. Це він поспішив відчинити двері кафе-бару, що кліпав світломузикою на протилежному боці вулиці, раніше, ніж Ірма дійшла до машини. В освітленому контурі дверей розважального закладу з'явилася затягнута в легінси висока худорлява постать. Це Ірма не побачила, а ніби відчула боковим зором. А скоріш за все - серцем, яке розпачливо тьохнуло збитою на льоту пташкою.

Обвівши поглядом чорне небо, що сіяло дрібним гидким дощем, довгонога струнка постать стрельнула у бік недопалком і, накинувши на голову капюшон куртки, жваво метнулася через дорогу, випередивши ошелешену Ірму всього на якийсь десяток кроків. Двигун УАЗа, на диво, запустився з півоберта стартера і, тільки но дівча прудко застрибнуло в отвір послужливо прочинених дверцят, машина прожогом рвонула з місця. І відразу ж з нічного чорного неба полило, немов із відра ...

http://proza.ru/2020/07/12/1342

Російськомовна версія роману Володимира Брянцева «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - в магазинах електронних книг: Андронум, ЛітРес та ін.