Хлопчик

Друкую деякі оповідання з книжки “Дитинство для дорослих”.
Жив собі у селі хлопчик і дід. Дідусь той був дуже розумний, тому, хлопчик, якщо були запитання, за відповідями тільки до нього й звертався. Коли тобі шість рочків от роду, багато чого ще незрозуміло в цьому світі, в якому так багато таємниць.
Звідки в землі вода, земля ж бач яка тверда, так звідки там вода взялася. Дід каже, що дощі колись були рясні, вода проникала в землю і там збиралась. Каже, її там цілі океани. І щоб до неї добратись, треба копати глибоку яму, таку велику, як сто колодязів. Сидить хлопчик з дідом на ясенових пеньках і не віриться йому, що так глибоко та вода в тій землі, і що під його ногами тієї води цілий океан.
Якось хлопчику захотілось узнати, чи старе його рідне село. Невже воно таке ж старе, як і дід, чи Київ, той такий старий, що ого. А село яке. Дід сказав, що він сам прожив в цьому селі усе своє життя, і його дід тут жив, і того діда дід. Хлопчик від тих дідів аж запаморочився, коли почав рахувати, скільки ж вони жили. Вийшло стільки, що й цифр не вистачило, бо умів рахувати тільки до тридцяти.
Тяжко-важко жити, коли так мало всього знаєш, а дід каже, щоб не спішив все знати, що чим більше знаєш, тим швидше старієш.