Подарунок

Ранок починався як завжди: ранкова кава для себе й сніданок для Ромчика, огляд повідомлень на пошті, коригування справ на день й обіцянка Ромчику «бути готовою о 17.00». Для Марини це був вже третій такий день за весь час спільного життя з Ромчиком впродовж трьох років – день народження свекрухи, Альбіни Германівни, імпозантної дами «дуже середніх років», як сама себе називала іменинниця. Марина розуміла, що сьогодні до вечора їй треба завершити й відправити піврічний звіт своєму начальнику, який не дуже любив чекати, й міг покарати невстигаючих грошима; зробити зачіску,  щоб не виглядати жалюгідною в очах Альбіни й ще встигнути придбати для неї подарунок. Тому вона вирішила оптимізувати процеси – подарунок замовила в інтернет-крамниці з кур’єрською доставкою. Альбіна Валентинівна, як кожна свекруха, недолюблювала Марину, вважала її вискочкою, яка обманом викликала прихильність її любого синочка, Ромчика. Марина платила їй тією ж монетою, але це не заважало жінкам мило посміхатись одна одній при зустрічі й демонструвати навички етикетного спілкування, якими володіє кожна вихована людина. Щодо подарунка - Марина не заморочувалась. Вона знала вподобання свекрухи й завжди дарувала їй той самий парфум, що й попереднього разу. Жінка нервово поглядала на годинник: вже пів на десяту, кур’єр мав би бути півгодини тому.
Аж ось нарешті пролунав дзвоник, двері відчинились й Марина побачила на порозі високого світловолосого молодика в  блакитній футболці, потертих (й не лише через моду) джинсах, який однією рукою тримався за дверний пристінок, а іншою притискав до грудей коробку з подарунком. Хлопчина розплився в усмішці, з цікавістю розглядав молоду, рудоволосу, з зеленими очима, господиню  й ледь помітно похитувався. Жінка інтуїтивно насторожилася й  стримано привітала незнайомця. У відповідь він зробив широкий жест рукою, простягаючи Марині коробку, в цей час інша рука зіскочила зі своєї опори й він ледь не впав  під ноги дівчині зі словами:
- Добрий день! Ви робили замовлення? А ось і воно!
- Так, бачу, що ВОНО…- наголосила на останньому слові Марина й простягла руку, щоб допомогти кур’єру підвестись й втриматись в горизонтальному стані.
- Дякую! - хмикнув юнак, і Марина відчула досить яскравий запах спиртного, можливо не сьогоднішній, але досить відчутний, щоб зрозуміти природу «похитувань» цього пана.
- Ну то що, будете отримувати доставку? Тоді розпишіться…
- Спочатку оглянемо, - сказала Марина й почала швидко розпаковувати коробку, щоб побачити  парфум.
Юнакові кортіло пофліртувати й побазікати, можливо, познайомитись поближче.
- А як звати прекрасну пані, -  промуркотів він солодким голосом, - яка з моїх рук прийняла таку довгоочікувану для себе річ? А до речі, що Ви замовили, можна поцікавитись…
- Парфум для све…
(В цю мить  обгортку нарешті було знято й в руках Марина тримала флакон з написом «КИЦЯ.  Шампунь для тварин» )
-…крухи.
Якусь мить обоє мовчки роздивлялись доставлений товар.
- Що це таке?! – спантеличено спитала Марина, – я це не замовляла!
- Замовляли, ось адреса доставки. Це ж ваш дім, квартира? – розгублено белькотів юнак.
- Так, моя адреса, замовляла. Але не це! Мені потрібен був парфум у подарунок, а ви що принесли?!
- Але я саме це отримав на складі, взяв Вашу адресу й пішов.
- А перевірити назву замовлення Ви не намагалися, алкогольні пари в голові не дозволили це зробити?! – Марина ледь стримувала сльози: «Боже, це кінець! Тепер в Альбіни з’явиться реальний аргумент щодо мого ставлення до неї. Причепиться до Ромчика й буде набридати: ось як вона ставиться до твоєї матері, ось як вона ставиться до тебе… Ромчик, зазвичай, пропускає мимо вуха мамині слова щодо мене, але ж… »
- Які пари?! Це ми вчора з хлопцями відзначили захист кандидатської нашого друга. Не міг же я відмовитись лише тому, що мені треба зранку бігти працювати кур’єром, - цими словами незнайомець привів Марину до тями.
- Я взагалі лише підробляю в службі доставки, щоб була можливість закінчити ВУЗ й  отримати цікавішу роботу. Пишу диплом з літературознавства. А подекуди й вірші.
З цими словами кур’єр-поет, чи хто він там, вкрадливо підсунувся до Марини й, стрімко обхопивши її за талію, продекламував свій «шедевр»:
«Ти моя мрія неземна,
Ти моя Альфа и Омега,
Чи стрінемося ще, хто зна,
Тож поцілуй скоріш поета».
 Марина відштовхнула залицяльника й перейшла на крик:
- Юначе, я дуже за Вас радію, але що робити мені?! Як я маю привітати свою свекруху з Днем народження таким подарунком?! Я не буду приймати цю доставку. Зараз зателефонуємо до вашого офісу, складемо акт повернення, й Ви повернете мені кошти!
Це аж ніяк не входило в плани молодика  й він надто люб’язно, з ноткою зверхності в голосі проголосив:
- Шановна пані, прийміть мої щирі вибачення за доставлені незручності й дозвольте виправити це невеличке непорозуміння!
- Ви це називаєте «невеличке непорозуміння»?! Та для мене це катастрофа! Ви хоч уявляєте собі самотню підстаркувату мегеру, яка звикла до розкошів, поступливого сина, безсловесного послуху й лестощів підлеглих й дорогих подарунків на День народження?! І саме ця мегера – моя свекруха, в якої сьогодні День народження! І самим кращим подарунком для неї буде шампунь для тварин від її дотепної невістки?! Що мені робити?
- Та не переймайтеся Ви так! Щось вигадаємо… А може ми переклеїмо наклейку? У Вас є якийсь «людський» шампунь? – і хлопець метушливо почав здирати паперову наліпку, на якій було написано, що «…шерсть стане шовковистою й лискучою…» Марина схлипнула, як уявила собі «шерсть» своєї свекрухи, яка стане дибки, коли Альбіна Валентинівна побачить подарунок невістки… А що казати Ромчику?
- Кажете, самотня жінка… В мене є геніальна ідея! – раптом широкою посмішкою підбадьорив Марину кур’єр.
-Яка ще ідея? – насторожилася жінка.
- Геніальна! Якщо деяким котам не вистачає шампуню, то може деяким шампуням не вистачати…?
-…котів?! Так, але ж де ми його візьмемо
- Я миттю!.. Моя сусідка роздає зараз кошенят в добрі руки…
…Альбіна Германівна розгубилася й розчулилася, коли побачила на порозі сина з невісткою, які тримали в корзинці яскраво-руде кошеня, трохи схоже на Марину, й флакон шампуню для тварин… Свято вдалося на славу!..