Кульгуєш по світу одинаком зрієш чудеса
Но чомусь в тосці й печалі загрязло так сильно твоє життя,
Нехватає йому озерця щоб іскупатися в чистих водах радості Творця.
Змити ту гореч з себе яка налітом так страшно поросла.
Летять роки з ними і невзгоди карябкаєшся по звичній витоптаній дорозі
Уже і біль пройшла переродилась заревом блаженним в мудрість корнями в єство твоє вросла
Но суть людська така вона прагне й віре в чудеса
І цей осколок верне нас до спасенного Дворця.
105
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219121000102
Свидетельство о публикации №219121000102
Рецензии