Затоптанне без віри й радості жития
Гложить горесно в переулку судьби сова
Таланти в копілку незложив і стражданнями завив.
Зажурився як в глибокому сні і порятунок бачу лиш в суїцидальному вогні.
Із дня в день жеруть голову лиш муки
А я поїдаю нікотин як депресант від скуки.
Униные і лень як плесенью в єство моє вросло.
Стан тяжкий і я удвоюю режим
Курю і нічого майже не жру.
Розумію ще не піздєц Ведь для виживання Творець вмотав сильний вузлець.
Одиночество нерозбило як на диво силу древню розбудило.
Заулибався навіть потрошку розцвітать почав.
І тут мене Орел привітав
Здійняв мене високо
В польоті грані божевілля показав
І скинувши мене з висоти
В орлине гніздо я попав
Орлиця мені жіночі секрети розповіла
Дівочу силу і красу в перлину свою вплела
Нашептала щось чарівно заспівала
І печать щаслива в душі моїй зацвіла.
108
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219121000164
Свидетельство о публикации №219121000164
Рецензии