Страшна та мниця закохано жинки...

                СТРАШНА ТАЄМНИЦЯ ЗАКОХАНОЇ ЖІНКИ…

     Дорогий мій читачу, хочу чесно зізнатися – зміст цієї розповіді зберігається в моїй пам’яті вже більше тридцяти років!.. Це спогади моєї любої матусі, якими вона, несподівано, поділилася одного разу з нами (дітьми та онуками) під час літнього відпочинку під Севастополем, в містечку Кача, де ми того разу жили в приватному будинку, у її доброї подруги. Цілими днями ми відпочивали та купалися на березі моря, а ввечері, після вечері та кількох бокалів дуже смачного домашнього вина – сиділи та відпочивали на затишній веранді під густими виноградними лозами.

     І треба зазначити, що це була дуже різнобарвна компанія – доля зібрала в купу людей від семи рочків і до чоловіків та жінок вже солідного віку!.. Хтось грав в карти, хтось, з насолодою, слухав музику та спогади старших, а згадати таким, багато побачившим на своєму віку людям, завжди є що… У кожного з них в житті маються моменти, про які так хочеться розповісти іноді та частіш всього не вистачає часу, або відсутні належні, гідні слухачі, або ці спогади пов’язані з чиєюсь таємницею!..

     Того літа ми були на відпочинку, наші мізки вільні від життєвих турбот, безладдя. От мама й розслабилася, повідала нам історію, яку б іншого разу нізащо не розповіла б – таємниця цієї історії причетна була, торкалася її кращої подруги, з якою вони разом тікали з Кракова від гітлерівської навали, разом пройшли незгоди та поневіряння в радянських концтаборах!.. До того ж, вона поклялася їй зберігати цю таємницю!..

     Та спочатку я повинен відкрити передісторію тяжкої маминої життєвої долі. Все про мамине життя я розповів раніше, в повісті “Пробач, мамо…”, за що отримав звання – “Лауреат національного конкурсу журналістів”. То ж кілька слів про її тяжкий життєвий шлях – пройшовши жах пересильних таборів, каторжну працю в концтаборі за Полярним колом, бачачи дуже часто появу “чорних воронків” перед бараками, в яких жили засуджені, які вивозили кудись в невідомість її знайомих і друзів, в її свідомості, намертво, закріпився страх перед НКВС, міліцією. Вона завжди жахалася анекдотів, дискусій про політиків та Уряд. Мабуть того ж вона не могла рішитися та піти від чоловіка-нелюда (він провів всю війну в частинах НКВС), який після тяжкої контузії отриманої в боях з українськими повстанцями (УПА) на Західній Україні, на підпитку, бив її та й мене лупцював до нестями. Мабуть боячись за долю своїх синів.

     Тож вернусь до історії, яку розповіла мама того вечора… Багато років вона зберігала цю історію, чужу таємницю, довірену їй її кращою, єдиною на той час, подругою Ханою. Після того, як 22-го червня 1941-го року – фашистська Німеччина напала на СРСР, мамі з подругою, які тоді працювали, як раби на бавовняних полях в Узбекистані, запропонували прийняти радянське громадянство, на що вони одразу погодилися та   визначили їм місце проживання м. Куйбишев для праці на військовому авіаційному заводі, в заводській пральні. Де вони втрьох (всі біженки з Польщі) почали працювати позмінно.

     В перші ж дні прибуття їх на завод, з кожною з них була проведена довга співбесіда, яку проводив начальник воєнізованої охорони заводу – капітан НКВС. Це був вродливий, сорокарічний, зі спортивною і військовою поставою, але при цьому дуже малого зросту (155 – 160 см). Під час цих бесід він допитливо цікавився, вивчав всі подробиці їх минулого (довоєнного) життя, усі обставини, що привели їх на цей авіаційний завод. А ввечері, мамина подруга Хана призналася, що цей капітан дуже їй сподобався (і її можна зрозуміти), молодість, а їм тільки двадцять років, душа вимагає кохання… Як потім з’ясувалося, капітан теж звернув свою увагу на красуню Хану. Він використовував будь-який привід, щоб побачитися та поспілкуватися з нею. Часто викликав її до свого кабінету, де пригощав чаєм або кавою з цукерками, а вона потім пригощала цими цукерками своїх подруг. Вона розповідала мамі, що він веде себе з нею дуже тактично, не дозволяє собі при зустрічах грубості, в розмовах не дозволяє собі фривольності. Іноді, на вечорах відпочинку, на танцях він запрошував тільки її на танець. І мама раділа щастю своєї найкращої подруги. То скільки ж страху вони з нею пережили, коли з-за безглуздого, неймовірного випадку все могло скінчитися трагедією!..

     Адміністративна будівля заводу знаходилася окремо від виробничих цехів. В цьому величезному, триповерховому цегляному будинку, в його центральній частині, знаходилися дирекція, конструкторське бюро, їдальня та великий актовий зал, в якому відбувалися урочисті зібрання, вечори відпочинку та демонстрували кіноперегляди для працівників заводу. А в лівому крилі цього будинку, на другому та третьому поверхах знаходилися казарми для дівчат, яких повибирали з фільтраційних таборів з числа біженців від фашистського режиму з Європи. А от на першому поверсі цього крила будинку знаходилася пральня, в якій і працювала мама з подругою Ханой і ще однією жінкою з Польщі, у якої чоловік з малолітнім сином загинули під час першого німецького бомбардування їх села. І це було дуже зручно – не виходячи з будинку, після зміни, вони могли одразу ж піднятися сходами в свою кімнату на відпочинок. Але повинен відмітити одну неприємну особливість життя робітників заводу – туалет спільного користування, без зручностей, знаходився за двадцять метрів від основної будівлі і в зв’язку з воєнним станом був без освітлення!..

     Того вечора, про який розповіла мама, їй випало працювати ввечері, а зміняти її повинна була Хана, після перегляду фільму в актовому залі. Але тут, в розмірений розпорядок їх спокійної робочої праці, втрутилася злодійка ДОЛЯ з таким анекдотичним викрутасом, що міг закінчиться трагедією!.. Як потім розповіла Хана, негаразди з животом в неї почалися ще на початку сеансу та вона сподівалася, що все налагодиться (ну дуже хотілося додивитися цікавий фільм), та раптом розлад шлунка та нестерпний біль змусили її зірватися з крісла та летіти якнайшвидше в туалет… В повній темряві, ще до туалету, задравши спідницю, спустила труси та влетівши в середину туалету з полегшенням випросталася поносом від бушування в животі!..

     В цей момент, позаду неї, за її спиною, розлігся такий рев та відбірне матюччя, що вона, від несподіванки та переляку ледве не втратила свідомість. Але імовірно, спрацював інстинкт самозбереження – кинувшись навтьоки, вона за пару секунд опинилися в пральні і встигла тільки сказати мамі, що її зараз вб’ють, якщо вона негайно не сховається!.. Не зрозумівши, що сталося, мама схопила Хану за руку та виштовхнула її на сходи, які вели в їх казарму і наказала негайно роздягтися, лягти на своє ліжко та спати. Потім замкнула ці запасні двері ключем і закинула його у кучу брудної білизни, а сама вибігла в робочу зону пральні та почала завантажувати одну з пральних машин брудною білизною… Буквально за кілька секунд вхідні двері різко розкрилися і в приміщення пральні увірвався красунчик капітан – начальник охорони заводу, залицяльник Хани, але в якому вигляді!.. В правій руці він тримав пістолет, а в лівій обгидженого кашкета та й вся його офіцерська форма була в страшних плямах, а від нього йшов такий сморід!..

     Як розповіла мама – їй за долі секунд довелося зіграти роль здивованої, ураженої побаченим і нічого не розуміючої дівчини, яка повинна врятувати свою подругу… “Хто-небудь забігав сюди, в пральню?” – заволав капітан. Мама, зробивши здивовані очі і, наче з переляку, сіла на купу брудної білизни і тільки мовчки заперечливо мотала головою. Він швидко оглянув все приміщення пральні, позаглядав по всіх кутах, заглянув в комору та посмикав ручку дверей. “Де ключ?” – повернувся до мами. “Не знаю, вона завжди замкнена…” – “От чорт, не встиг роздивитися цю гадюку – пристрелю, якщо знайду”,  – капітан стояв посеред пральні та матюкався.

     Мама зрозуміла – потрібно його заспокоїти: “Товаришу капітан, знімайте гімнастерку, брюки, давайте кашкета – я зараз все виперу, висушу і попрасую, а ви тим часом йдіть в душ, ось Вам рушник, простирадло. Потім посидите, а я зараз запарю Вам чайку”. Після купання, трохи заспокоївшись, сидів на диванчику, пив міцний чай. Поки мама приводила до порядку його обмундирування, він все ж розповів їй про свою, таку несподівану пригоду. Тепер, заспокоївшись і бачачи, як старанно, на совість відновлюється його обмундирування, він вже не так трагічно сприймав те, що трапилося. Та ще й мама, слухаючи його розповідь, не втрималася і реготала разом з ним.

     Несподівано він замовкнув і, дивлячись на неї, тихо вимовив: “Нюся, сподіваюся ти розумієш всю серйозність того, що трапилося сьогодні, ніхто – чуєш, ніхто не повинен знати про це… Якщо я взнаю, що хтось хоч слово вимовить про цей випадок – я тебе знищу, ти ж розумієш, що я легко можу це зробити… А особливо прошу – не здумай розповісти про це своїй подрузі Хані, у нас із нею дуже серйозні відносини, я дуже хочу освідчитися їй, але поки що хай це буде нашою таємницею.” Почувши таку новину, мама навіть присіла від несподіванки: “То ж він навіть не здогадується про Хану!” – подумала вона та радісно зітхнула!

     Повернувшись в казарму і зоставшись з Ханою наодинці, мама пошепки, на вушко про все розповіла їй і та умолила її поклястися, що ніколи і нікому не розповість правди про цей випадок. Своєї клятви мама дотрималася і багато років мовчала, а тоді, в перші воєнні роки, життя йшло своїм порядком. Через пару неділь Хана і капітан одружилися, а мама була у них за дружку. Вони прожили дружньо багато років, в них народилося два сини і дочка. Час від часу мама отримувала від Хани листи та поздоровні листівки, але потім листування перервалося – вони виїхали за кордон, а таємниця того вечора була збережена!.. І тільки через багато років мама рішила розповісти нам цю незвичайну історію – правда про ту пригоду вже нікому не могла нашкодити!..

     Дивовижно, як на життєвому шляху, іноді, виникає така тонка грань, межа між комедією і трагедією!..

Copyright: Чуповський Ю. Й.   – 2019-й рік.   
Переклад українською мовою    – 2025-й рік.