День Святого Сави

Пам'яті мого діда Сави Вереда
/////
Діду, вас немає на цьому світі вже дуже давно. Якщо точно, то 45 років. Я не знаю де ви зараз. Може втілилися знову на нашій недолугій планетці, може живете в Засвітах. Але разом з тим ви живете в моїй пам'яті. Я вас люблю. І мені вас завжди бракувало. Я не плакав, коли ви померли. Я не плакав, коли вас хоронили, все ще гарного і молодого. Вас не висушив рак легенів. Всесвіт змилостився над Вами і Ви померли від двостроннього запалення легенів. Після Вашої смерті залишилися п'ять ампул морфія, який я привіз для вас з районної аптеки. Морфія вже не діяв і запалення стало спасінням.

Зараз в день ваших іменин мені трохи більше, ніж в день Вашого переходу в Засвіти. Я прокинувся в п'ятій годині, коли за стіною в спальні батьків упала важка подушка. Я знав, що ви померли і не спав більше. Через 30 хвилин у моє вікно постукала Ваша молодша сестра, яку я називав тьотя Ганна. Я відчинив двері. Вона сказала, що Ви померли. Ми розбудили батьків. Потім я побачив Ваше усміхнене тіло в труні. Вас уже не було...

Я знав Ваш сумний секрет. Ви були батьком трьох гарних дітей, який ви не любили по-справжньому. Але ви любили мене. Всю свою любов ви зосередили на мені, єдиному онукові, якого знали. Я дуже схожий на Вас зовнішньо. Я єдиний, хто знає Ваші секрети та мотивацію Ваших вчинків. Я ніколи не судив Вас, бо знаю в якому пеклі Ви жили після Другої Світової. Я дуже шкодую, що коли ви розлучилися з моєю бабою, ми з Вами не спілкувалися впродовж семи років. Я дуже тішуся, що ми спілкувалися, коли я був підлітком. Саме такий чоловік, як Ви був в тому місті і в тому часі, який був потрібний тому Валтчикові_Дральчикові, який вже був великий, але ще не виріс.

Я народився в день Вашого імені за юліанським календарем. Такий от смішний збіг. Я Вас люблю, діду Савко!