час

час не лікує.
просто трохи стає легше.
вчишся жити зі своїми шрамами та смутками.
а час проходить крізь нас
і ніхто не попереджає
що це без анастезії.
так дивно й водночас нормально
що люди змінюються.
навіть найближчі найрідніші люди.
навіть та людина яка обіцяла завжди бути поруч.
сиділа з тобою на лавці на бульварі й обіцяла навколосвітні подорожі.
обіцяла бути поруч у важку хвилину.
і ось
скільки вже таких важких хвилин минуло.
скільки їх є зараз.
а людина де-інде
але не тут коли треба.
дуже легко давати обітниці.
дуже важко жити після.
найважче з нерозумінням чому?
в мене інше життя.
улюблена робота.
інший чоловік.
інша зовсім я.
не та наївна романтична дівчинка яка тебе безтями покохала
я хотіла розділити це земне життя з тобою.
дівчинка вже вирісла
й дає собі раду з цим не завжди привітним дорослим життям.
дівчинка посміхається на світлинах
й фарбує губи яскраво ягідною помадою.
дивиться на твої фото з новою дружиною
й посміхається кумедним фото вашого кота.
а в голові невирішене питання
на яке ти так ніколи й не дав мені відповіді:
чому?