Бути небом. Бути. Бути.
Не збагнути до пуття:
де ти є, де маєш бути,
де той пункт невороття з позамежових мандрівок,
з позачасових лісів, байраків, гаїв і ничок.
- Ой! Мовчімо. Чуєш кличуть?
- Хто? Не знаю.
- Що ж, ходім.
Де твій дім? Де дим жертовний? Де олтар?
Чому мовчиш?
В пустоту летять питання.
В порожнечі тануть тіні.
На коліні спить котятко.
Випромінює любов.
Бузумовну.
Безконечну.
Безначальну.
Тао.Zen.
- Дзень-дзень. Дін-дон. Я тут.
- А я там.
- Я приніс горнятко меду.
- В мене звістка є для тебе.
- Я вже знаю.
- Як?
- Дуже просто. В синім небі прочитав.
Став сьогодні нерухомий. Стиле плесо. Сіре небо.
Мовчазні птахи
поховались по байраках.
Не шелесне, не закряка навіть качка в комишах.
Що ж ця тиша нам розкаже,
коли вслухатись у неї?
Тиша мовить -
Все гаразд.
Пост-магiя - Тиша-
© Copyright: Валентин Лученко, 2019
Свидетельство о публикации №219122501206
Свидетельство о публикации №219122501206
Рецензии