Коли бажання здохнути переважає веси життя
То можна тонко лезвиєм чертнути ці края
Кров жадно із ран сочиться в землю
Насолоджуючою хвилею тобі покриє теплий плід
І посіє в майбутньому житній пишний свіжий хліб...
Усе мов замарилось і тонко пеленою покрилось
Жажда гріха дурманить веселиям сна
І тягне від дня до дня твоє устале непонятне бития...
Яку ще трель завяжуть небеса щоб тропинка божевілля вивела тебе до рокового муттья,
Огризками усталості плюєш ти неустанно
Сил нема і крокуєш прямиком в адські племена
Хмуро брові нависли як тучи дна
І ти блаженно чекаєш судного дня
Щоб викурити в собі останки цього мутного круговороту проклятого життя...
111
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219122501773
Свидетельство о публикации №219122501773
Рецензии