Пост-магiя -Простота-

Саторі. Листя вишні.
Теплий вітер нізвідкіль.
Кілька кроків, кілька років.
Харе Вішну!
ОМ_ОМ_ОМ.

Oh my God! I've never seen it.
Сину Неба, щось не так
у моїм екзоскелеті,
збитий я на самій злеті.
Я вдивляюсь в срібне люстро.
Бачу в ньому василиска.
Чи ж недобрий в тому знак?

У руках тримаю кулю із гірського кришталю.
Зосереджено дивлюся. Не дивуюся нічому.
Мій грифон згортає дулю, тиче нею всі кутки.
Китайчата мружать очі, крутять ключик в дзигарях.
Тік-тік-так. Пішла пружина. Запустився механізм.
Повтікали поторочі, ельфи, тролі та кроти.
Янголе, ти ще зі мною?
Матрице, іду  на ти...

- Коли я з тобою, відчуваю такий незбагнений затишок в душі.
- Мені приємно.
- Приємно, що я стаю залежною?
- Ні. Це не залежність. Це - сенсетивність. Спорідненість.
- Я відчуваю те, що в тобі?
- Так. І для цього не конче треба бути поряд.

Рядовиці сакур вздовж полів лаванди
ружевом підводять синій оковид.
Саторі це - просто:
Треба жити тут і нині,
помічать деталі.
І любить, любить, любить.