Любов переможе будь що!

                AMOR VINCIT OMNIA!     ЛЮБОВ  ПЕРЕМОЖЕ  БУДЬ  ЩО!               

                ЧАСТИНА ПЕРША

Квартира в обласному місті. Чути пісню про кохання. ("Я люблю тільки тебе" - У виконанні Марічки Яремчук та Олександра Пономарьова). Літня жінка пилососить підлогу, а сама у спогадах: (У напів темряві горять дві свічки. Літнє подружжя під цю ж пісню, "Я люблю тільки тебе", танцює танго). Потім жінка продовжує пилососити підлогу. (Знову подружжя танцює танго). Потім - пилососить. (Знову танець). Потім - пилососить. У квартиру входить її чоловік, який приїхав на автомобілі з гаража. Дружина вимикає пилосос. Біля крісла, чоловік ставить рюкзак, привезений із гаража.

Дружина:  Сашо! Ти знову лихачиш? Ну дуже ж швидко ти прилетів із гаража.               

Чоловік:  Любочко ти моя! Ти моє сонечко. Це ж твоє кохання виростило мені крила. Без тебе більше години, схоже на катування.               

Дружина:  Добренько! Іди мий руки. (чоловік іде у ванну кімнату). Я тобі приготувала твої улюблені вареники з сиром. Так Сашо, а це що?  (бере в руки рюкзак). Я ж тебе просила, нічого не возити із гаража в квартиру.               

Чоловік:  (Із ванної кімнати) Золотко моє! Все це я привіз для тебе. Все це твоє. Розпоряджайся. (Дружина відкриває рюкзак, декілька секунд дивиться, очі розширюються, рот відкривається, який прикриває рукою. Стурбовано закриває рюкзак. В цей час із ванної виходить чоловік).   Любочко, пташечко моя, що з тобою? На тобі обличчя не має! І чому у тебе такі захмарені очі?    

Дружина:  Сашенько, мені це не потрібно. Викинь цей мотлох подалі від мене. Бо це розлука. А я боюся втратити свого коханого і люблячого чоловіка. Це буде кінець нашому коханню.               

Чоловік:  Журавушка ти моя! Я ж для тебе старався! Хотів як краще! Для тебе я готовий гори звернути. А ти що, не оцінила мого кохання?          

Дружина:  Дорогий ти мій! Я знаю! Ти для мене зробиш усе! Але зрозумій же! Цим
(показує на рюкзак) кохання можна тільки знищити, а не зберегти. За цей мотлох люди зраджують і вбивають один одного, продають своїх близьких. Тут дуже багато горя.               

Чоловік:  Лебідко ти  моя, заспокойся. Ось подивися на цю лелеку, яка принесла нам доньку і синочка. Пам’ятаєш які ми були щасливі? А чому на цій світлині
(показує на світлину)  мене не має?І чому ти і дітки наші такі сумні?               

Дружина:  Так ти ж поїхав у тривале відрядження. Ми уже на третій день за тобою скучили і тому засумували. Тоді я  вирішила сфотографуватися і вислати тобі цю світлину. Щоб ти знав, що ми дуже за тобою сумуємо.               

Чоловік:  (Задумливо) Як це давно було! Пам’ятаю як я вас цілував на світлині. Вона постійно була зі мною. Після цього у відрядження я більше не їздив. А тепер подивися на себе молоду. (Показує на картину). І зараз така ж красива як і в той день на Івана Купала, коли дістався мені твій вінок. А пам’ятаєш ту хвилину як я приревнував того художника який писав твій портрет? З того часу подібного ні з тобою, ні зі мною  не траплялося. Ніхто із нас не давав приводу. Не так багато залишилось років як ми будемо святкувати Золоте весілля. І ніщо нас не може розлучити. А завтра ми будемо з тобою святкувати Івана Купала. Сорок п’яту річницю нашого освідчення. І рюкзак привіз із цього приводу. А цікаво?! Скажи моя квіточко, чи була між нами коли - не будь сварка? Я чомусь не пам'ятаю.               

Дружина:  Сашуню! Дорогий ти мій. Це було так давно, що не пам'ятаю  за що ми і посварились. Але пам'ятаю як потім ти мене обняв і поцілував. На цьому сварка і закінчилась. Це була наука, і більше ми не сварились. Я все добре пам’ятаю. Пам’ятаю Купала, пам’ятаю як ти наполіг написати з мене картину. Такі гроші витратив! А  художник весь час поправляв мене. То за руку візьме, то поставить мене проти течії, то голову поправить і волосся моє причеше. Я все це пам’ятаю. Було за що ревнувати. А як я розхвилювалась коли ти освідчився мені. Як сьогодні все пам’ятаю. Ось ця каблучка, (показує) яку ти надів мені тремтячими руками, я більше всього запам’ятала. Я так же пам’ятаю тебе щасливим коли ти приходив до мене в пологовий будинок, виконуючи всі мої забаганки. І до Золотого весілля, звичайно, доживемо. Я тільки прошу тебе,(кладе йому руки на плечі ледь стримуючи сльози, обіймає) любий мій, викинь цей рюкзак на смітник.               

Чоловік:  Кохана моя! Ти моя берегиня і моя богиня. Не дочекаєшся щоби я проміняв цей мотлох на тебе. Сам Господь Бог не дозволить розірвати наше кохання. Ми з тобою будемо жити ще довго, довго і помремо в нашому теплому ліжку в один день і в одну годину. Щоби ніхто із нас не залишився без кохання. А нашу любов ми заберемо із собою. (Цілуе дружину, забирає рюкзак і виходить із квартири. На вулиці сідає в машину і з великою швидкістю рушає з місця. Доїжджає до сміттєвих баків, бере рюкзак, кидає його до баків і в слід плює. Швидко сідає в машину..!, а потім встає. Подивився в різні сторони, швидким кроком іде до рюкзака і .......... 
              сильно б’є його ногою. Потім так же швидко сідає в машину і різко рушає з місця).

                ЧАСТИНА ДРУГА               

    (Безхатченки ідуть до сміттєвих баків, попереду жінка, а за нею чоловік. Побачивши рюкзак жінка кричить):               

   Віра:  Коля! Здесь рюкзак лежит. Ты давно мечтал про него. (Сама стала копоршатись у бакові, а Микола, присівши, став розглядати рюкзак. Відкрив змійку, засунув руку в рюкзак і витіг пачку доларів, потім другу, третю. Витіг одну купюру із пачки і став дряпати нігтем портрет Франкліна, подивився на світло.  Усміхнувся і хитаючи головою промовив: «справжня». Потім став витрушувати пачки доларів з рюкзака. Побачивши це, жінка підійшла до Миколи і плеснула в долоні:  «Вот это находка! Вот когда мы с тобой заживём, Колюня!». Взяла одну пачку в руки. Микола побачивши це, суворо сказав:)               

Микола:  Так, Віро! Зараз же викинь цю пачку! Це не просто так викинули рюкзак, на цих долярах багато крові, а може дуже багато.  (В цей час Віра намагалася сховати пачку доларів, ховаючи її то в одну кишеню, то в другу, а потім сховала в бюстгальтер).  Вірочко! Я тебе дуже прошу викинь, якщо хочеш спокійно жити.               

Віра:   Так, Коля! Ты почему мне приказываешь? Это я нашла рюкзак і могу его забрать. Купим квартиру и мы с тобой заживём счасливо как белые люди, а не бомжи. Ты разве против этого?               

Микола:  Я вже сказав. Я проти тому, що хочу тебе уберегти від біди. Дорога моя Вірочко! Скоро буде суд і мою квартиру повернуть, а шахраїв посадять за грати. Ось тоді ми з тобою і заживемо щасливо, не маючи за душею гріха. Ти говорила, що кохаєш мене і я тобі, Вірочко, повірив. І куди тепер поділася твоя «віра», «надія» і «любов»? І чому ти вирішила проміняти наше кохання на цю пачку долярів?               

Віра:   Коленька, любимый ты мой! Как ты мог так подумать? Я никогда не променяю эту паршивую пачку на нашу любовь. До конца моей жизни я буду любить только тебя одного.  (Виймає із ліфчика пачку доларів і кидає на купу. Підходить до Миколи і цілує його декілька разів).  Ты мой на всю оставшуюся жизнь, родненький ты мой.  (Потім іде копоршатися в сміттєвому бакові. В цей час підходить чоловік років 45-ти, викидаючи пакет зі сміттям у бак, єхидно каже:)               
               
Петро:  «Ну, что Никола, все также бомжуеш?»

Микола:  Петре! Казав же тобі. Не зарікайся ні від суми ні від тюрми. Хто його знає, що може трапитись з тобою.               

Петро:  Ты, бомжара! Сколько раз тебе говорить, я не Петро, а Пётр Алексеевич. Понял!?  (і в цей час побачив купу доларових пачок).  Слушай, Никола, что это за долары? Откуда они здесь взялись?               

Микола:  Ми знайшли цей рюкзак, а він повний долярів. Я їх і викинув.               

Петро:  Они что – фальшивые?               
               
Микола:(Микола мотає головою)Вони справжні.               
               
Петро: Так зачем ты их выкинул? Ты что, не будешь их брать? (знову суворо питає) Так будешь, или нет?               

Микола:  Мені потрібен рюкзак, а не доляри. Це не гроші, це чиясь біда. На них багато крові. Крім горя, вони людині ніякого добра не принесуть.        

Петро:  Ты, бродяга! Ты ещё будешь меня учить как мне жить? Давай сюда рюкзак! (Микола хоче його сховати). Ну хорошо! Я у тебя его куплю.  (Бере пачку доларів і протягує її Миколі. Передумавши, витягує одну купюру і знову протягує говорячи): Да за эту соточку ты купишь три хороших рюкзака.(Микола тільки засміявся і відбиває купюру. Тоді Петро хапає рюкзак і б'є Миколу в обличчя кулаком. Побачивши це, Віра схопила пластикову пляшку і що є сили лупцює Петра по голові говорячи:               
               
 Віра: Забирай этот мусор, а рюкзак не трогай. (Той кидає рюкзак і відскакує від Миколи промовляючи:)               
               
Петро:Вот это любовь, так любовь! (Петро підходить до бака, бере пакет і витрушує з нього сміття ).               

Микола:  Ось бачиш, Петре Олексійовичу, і ти бомжуєш, уже і сам заліз в сміттєвий бак. Я ж тобі говорив: не відмовляйся ні від тюрьми ні від суми. (Нічого не відповівши, Петро подивився на Віру, яка замахнулася на нього пляшкою. Боячись її нападу, мовчки став збирати долари у великий пакет. Після чого пішов геть від сміттєвих баків).               
               
                ЧАСТИНА ТРЕТЯ   

        (Пройшло декілька днів. Біля цих сміттєвих баків знову з’являються Віра і Микола).               

Микола:  Ти моя божественна Вірочко. Ми виграли суд і тепер живемо, як ти казала: «як білі люди». Ми відсудили не тільки квартиру, а ще і великий моральний збиток. Тепер у нас все є, а головне ми зберегли наше кохання. До речі! Твою квартиру також повернемо. Я вже консультувався. І взагалі, навіщо ти мене сюди привела? Ти що, не можеш без сміттєвих баків?               

Віра:  Откровенно говоря, от этого нелегко отвыкнуть. Но, главное то, что мы приручили наших собачек і голубей, а их надо кормить, если ты их любишь. Мы ответственные за тех, кого приручили. Родненький ты мой! Ми ещё долго будем сюда ходить, мы же не можем их оставить голодными! Правда любимый?  (Потім знаходить в бакові пакет з хлібом і стала годувати голубів. Далі говорить:) А помнишь, Коленька, с какой жадностью Пётр возле этих баков собирал те проклятые долары. Про мою пачку доларов не вспоминай, мне очень перед тобою стыдно.               

Микола:   Пташечко моя. Ти ж все таки викинула ту пачку і тому твоя совість чиста.  (Обнімає Віру)  Але я більше пам’ятаю як ти самовіддано захищала мене від Петра. Тоді я дійсно повірив в те, що ти мене кохаєш. Що стосується жадюги Петра,  то про нього потрібно забути. Він не приклад для нас.        

Віра:  Дело в том, что Орошенка Петра Алексеевича убили, за те ж самые долары.  Про это рассказала мне его мать, мы с ней давно знакомы. Правду ты говорил, что те долары добра не принесут. А теперь, мой милый, пошли домой, там нас ждут твои любимые вареники с творогом.  (В цю мить лунае пісня "Берег любові" у виконанні Титяни Піскарьової та Іво Бобула. Обійнявшись, Віра схилила голову на плече Миколі і вони тихо пішли від сміттєвих баків. Біля будинку №8, по вулиці Харківській, закохана пара зупинилась, вдивляючись в меморіальну дошку, на якій була викарбувана фотографія юного солдата з гранатометом на плечі).       

Ведучий:    У цьому будинку проживав Герой України Сергій Табала з позивним «Сєвєр». Він загинув ще у юному віці, захищаючи Донецький аеропорт. Юнакові ще не виповнилося і 19 років. Сергій був наймолодшим «Кіборгом». Своє життя він віддав за любов до своїх рідних і за Українську рідну матінку землю.  Любов перемогла страх смерті. Вічна пам’ять і шана ГЕРОЮ УКРАЇНИ.