Концепцiя курсу фiлософiя для дiтей

Смотрицький Є.Ю.

КОНЦЕПЦІЯ КУРСУ "ФІЛОСОФІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ"
      

    Спираючись на особливості гуманітарного знання у статті пропонується концепція шкільного курсу "Філософії для дітей". Головна ідея - такий курс повинен сприяти вихованню поваги до мудрості та формувати вміння ціннісного регулювання людської діяльності.
      
       Гуманітарна освіта як складова загальної освіти виконує специфічні функції. Вона має свої особливості та істотно відрізняється від природничих дисциплін та предметів практичної спрямованності.
       За висловом видатного французського філософа та етнографа Леві-Строса "ХХІ століття буде століттям гуманітарних наук або його не буде". Такий висновок свідчить про радикальну переоцінку місця і ролі гуманітарного знання в системі культури. Коли похитнулися цінності нашої культури, виявилися розмитими її цілі та ідеали, а нормою життя стали негуманні засоби - гостро відчувся дефіцит гуманітарної культури. Виник мотиваційний та екзистенційний вакуум, які ведуть до втрати сенсу життя, до абсурду існування. Повернути сенс та стабільність буття Людині та Людству може лише гуманітарна культура. Лише вона виробляє, відтворює і зберігає ЦІННОСТІ КУЛЬТУРИ.
      
Вивчення соціально-гуманітарних дисциплін як загальноосвітніх предметів має на меті навчити учнів і студентів орієнтуватися у "просторі культури", засвоїти ціннісний підхід до світу на відміну від технократичного та сайєнтистського ставлення до оточуючого світу, усвідомити значення екзистенціальної проблематики для формування світогляду та збагнути глибинний смисл "вічних" питань: що є людина, що є історія, що є краса, що таке добро і зло, в чому сенс людського життя, звідки виник світ та інших. Таким чином, гуманітарна освіта переносить наголос з позитивного (наукового) знання на Особистість і Культуру з метою відновлення цілісності культури шляхом формування моральної, естетичної, ціннісної свідомості особистості як носія, творця та "субстрата" культури.
      
Викладання гуманітарних дисциплін повинно вестись не лише на наукових засадах, оскільки родовою рисою науки є об'єктивність, тобто нівелювання усього людського із сфери пізнання: смаків, емоцій, пристрастей, схильностей. Гуманітарна ж освіта має бути звернена саме до людської душі, яку позитивна наука не визнає. Гуманітарна освіта повинна бути культуроцентрична, а не сайєнтистська. Засвоєння людиною культурних цінностей означає не просто інформаційну обізнаність, а сприйняття їх як своїх власних, за які можна і навіть інколи треба жертвувати власним життям, що і означає сформуванність світогляду. Такий підхід вимагає і зміни форм гуманітарної освіти. Виховання патріотизму, моральності, відчуття краси і добра вимагає від учня співпереживання, емпатії, співпричетності до того, що "вивчається". Можна вивчити всю фізику, хімію, математику і результатом такого вивчення буде засвоєння знань та формування вмінь і навичок. Але не можна "вивчити" літературу, філософію, мистецтво, оскільки вивчення у галузі гуманітарної освіти має на меті не просто засвоєння інформації, а формування культури сприйняття нової інформації та формування ціннісно зрілої особистості. Тобто, за формою гуманітарна освіта повинна бути певною мірою ігровою.
      
Спираючись на викладене, можна виділити наступні принципи-характеристики гуманітарної освіти:
      
      -- Культуроцентричність
      -- Аксіологічність
      -- Поліваріативність
      -- Діалогічність
      -- Емоційність
      -- Плюралістичність
      -- Толерантність
      -- Екзистенційність
      -- Ноуменальність
      
       Також спробуємо дати визначення гуманітарної освіти:
       Визначення. Гуманітарна освіта є процес гуманоцентричного та культуроцентричного навчання і виховання, який має на меті засвоєння людиною цінностей культури, що складають ядро її світогляду, є невід'ємною складовою переконань і допомагають відповідати на питання "Як жити?".
       Особливого значення гуманітарна освіта набуває у добу глобалізації. Так чи інакше - глобалізація веде до нівелювання культурних відмінностей, до зменшення культурного різноманіття, до стандартизації духовного життя через технологічну стандартизацію виробництва та неминучу стандартизацію побуту. Я б навіть сказав, що це веде до сурогату духовного буття. Безумовно стандартизація проникає і в освіту. За нагальною потребою та позитивними надбаннями не слід забувати та випускати з виду певні втрати, ціну, яку доводиться сплачувати за ці здобутки. А втрачаємо ми насамперед традиції, які виникли не на порожньому місці і які характеризують самобунність тієї чи іншої культури, нації. Якщо збіднення природнього, насамперед біологічного різноманіття сприймається фахівцями та пропагується як катастрофа для планети і, зокрема, людини, то збіднення культурного різноманіття підноситься як прогрес та приєднання до магістрального шляху, яким слідують розвинені країни, "малорозвинених". Антиглобалісти справедливо висувають протести проти економічних наслідків глобалізації, але не менше, як не більше значення має усвідомлення небезпек духовного, ціннісного характеру. Висловлюючись технократично, культура - це технологія життя людської популяції, це механізм підтримки популяційного здоров'я спільноти, яка живе у певному природному середовищі, у певному ландшафті. Безумовно, із зміною технологічних можливостей людини і зміною навколишнього середовища повинні змінюватись і механізми регуляції, але інваріантним залишається сама потреба у цих механізмах. Культура - це екологічна ніша Homo Sapiens. А сутність механізму культури полягає у тому, що він керується цінностями. Сайєнтизм є вузько раціональним, технократизм - це здебільшого малофакторна доцільність, ефективна з точки зору економіки, технології або певної мети, яка не враховує далекосяжні наслідки своєї діяльності. Цінності культури саме і покликані дати такі орієнтири, які забезпечують довгострокове існування людської спільноті в певному природному середовищі. Тобто культура регулює відносини між людьми і між людиною і природою. Глобалізація поширює дві цінності - ринкову економіку та демократію. Вже соромно повторювати професіоналу професіоналам - це омана. Прибуток та комфорт є потужними стимулами людської активності і без обмежень, які можуть накласти на них лише цінності вищого порядку, про які слід вести мову окремо, вони ведуть до руйнації і людини, і суспільства, і природи. То ж треба шукати нові механізми культури. На жаль, ці проблеми не досить усвідомлюются навіть академічною спільнотою. Політика як "концентрована економіка" підтримує та просуває саме ринкові та демократичні цінности, які фактично є інструментами (зброєю) у завоюванні нових ринків. То ж глобалізація лише поглиблює дегуманізацію людського буття.
      
Культура починається з табу. Не з проголошення свободи. Жорстокій регуляції підлягають насамперед статеві стосунки. А в якому стані сучасна сім'я та шлюб у християнському світі! Хіба потрібні докази, що поширився проміскуітет. Культура сприймає природу як самоцінність. Коли є культура, не може бути екологічної кризи. Бо культура регулює чисельність популяції та потреби людини, оскільки враховує можливості природи. І ніякий стійкий розвиток не є можливим! Це нова модна утопія. Але ж вона може стати останньою.
      
Таким чином, зберегти культурне різноманіття необхідно для того, щоб не втратити мудрість різних народів. Безумовно, можна вивчати культури академічно, але це ненормально і недостатньо. Культури повинні жити, а не лише вивчатися.
      
Ніяка культура не буде життєздатною, якщо немає механізму передачі цінностей від покоління до покоління. Ідеальні механізми, безумовно, напрацьовані релігіями. Але вони нереальні і неприйнятні для сучасного суспільства. Як паліатив можна запропонувати, мабуть, введення ще одного предмета, який поширюватиме лише одну ідею: мудрість є цінність, керуватися цінностями - це мудро. Ні сучасне технократичне суспільство, ні його система освіти не сприяють поширенню цієї ідеї.
      
Виходячи із сказаного я пропоную ввести шкільний курс "Філософія для дітей". Він має бути розбитий на три блоки, відповідно для початкових, середніх та старших класів. Кожен блок повинен бути побудований згідно з віковими психологічними особливостями дітей.
      
      
Перший блок "Філософії для дітей" доцільно було б подавати у 3 або 4 класі. Головна мета цього блоку - виховання поваги до мудрості. Безумовно сухе теоретичне викладання у цьому блоці непритпустиме. Усі думки мають бути викладені у яскравій образній формі. Через це матеріал повинен бути насичений прикладами з літератури, насамперед з казок, приказками та прислів'ями, і обовязково сучасними літературними образами. Дітей слід ознайомити з міфічними та релігійними героями, які так чи інакше торкаються теми мудрості. Безумовно слід навести приклади з життя реальних філософів і показати, як втілювали вони в життя свою любов до мудрості. Матеріал повинен мати обовязково національне забарвлення, оскільки не буває абстрактних людей і кожен повинен бути представником певної культури.
      
У цьому блоці повинна бути відображена мудрість у таких сферах людського життя:
      
      -- пізнання навколишнього світу
      -- стосунки між людьми взагалі
      -- стосунки у родині: між батьками, між батьками і дітьми
      -- краса як мудрість природи та мудрість художника, який відтворює природню красу
      -- зразки мудрої поведінки у скрутних життєвих обставинах
      
      
Як результат навчання мають бути не вміння та навички, а сприйняття мудрості як цінності, повага до мудрих людей та до філософії як такої галузі знань, яка вивчає, накопичує і породжує мудрість.
      
      
Другий блок "Філософії для дітей" можна включити в програму 7, 8 або 9 класу. Головна мета залишаєтся незмінною: виховання поваги до мудрості. Але відповідно до вікових психологічних особливостей учнів він може бути більш раціональним, не лише образним. Системність у викладенні, на мою думку, на цьому етапі не потрібна. Учні повинні лише звикнути до певної філософської проблематики, понять, до імен філософів, почути про філософські напрямки. Головне - щоб учні відчули причетність філософії до реального життя. Через міжпредметні звязки слід показати вплив філософії на розвиток мистецтва, науки, суспільної та правової думки.
      
Результатом вивченя має стати розуміння важливості мислення для вирішення будь-яких питань: чи то наукових, чи психологічних, чи суспільних. Учні повинні знати імена певних філософів і ключові вілософські проблеми певних філософських систем, напрямків, діб.
      
      
Третій блок має бути систематичним вивченням філософії у стислому вигляді. Курс повинен включати історичну частину, предметну частину, до якої має бути обовязково включена логіка. Це нонсенс, що у технократичному та демократичному суспільстві логіка не вивчається навіть багатьма студентами за програмою вищої школи. Для культури мислення і наука і демократія потребують логіки. Було б бажано, щоб цей блок "Філософії для дітей" вивчався на протязі 2-х років. Внаслідок систематизованого вивчення філософії в школі учні повинні отримати не глибокі, але широкі, панорамні знання про сутність філософскького мислення, розвиток філософської думки, вплив філософії на розвиток культури. Безумовно, впровадження такого курсу у середню школу викликає потребу у реформі викладання дисциплін філософського циклу у вищій школі. Для гуманітарних вищих навчальних закладів такий шкільний курс філософії полегшить продовження, поглиблення вивчення всіх предметів, а студентам природничого та технічного фаху надасть можливість поглибленного вивчення окремої філософської дисципліни за вибором, як це робиться зараз у багатьох європейських університетах. То ж такий курс певною мірою міг би сприяти Болонському процесу в Україні. Викладання майже 10 предметів так званного загальнообов'язкового гуманітарного циклу (філософія, соціологія, основи економічної теорії, історія України, етика, естетика, природокористування та екологія, релігієзнавство, політологія) у вищих навчальних закладах України - це нонсенс. Це не поглиблює знань студентів, не розширює істотно їх кругозір, а от викладачам заважає роботу над унікальними авторськими курсами. Їх, фактично, і немає, бо вони не вписуются у прийняку концепцію гуманітарної освіти у негуманітарних вищих навчальних закладах.