Любов, як зима зима, як любов

  Любов, як зима…зима, як любов. Стою собі в інституті  і дивлюсь скрізь холодне крижане й прозоре скло, такого вже звичного для мене, вікна. Там, на вулиці так холодно і так спокійно водночас, на мене дивляться  кучугури лапатого снігу, засніжені і так відверто запорошені безліччю сніжинок височенні стрункі тополі. А ще, серед цього холодного зимового пейзажу, я бачу хлопця, якого я кохаю вже не перший рік... Я думаю про нього знову…Ох, моя дорога крихітко! Такий прекрасний і величний повелитель мого нещасного палаючого серця!
  Так, я бачила цього чудового хлопця декілька секунд тому. Його вугільно-чорний, досить статичний і мужній силует розтанув десь у тих байдужих сніжинках, свіжому морозному вітрі, білосніжно-блакитних сніжних кучугурах…Так, він зник з мого поля зору. А на чистому, як моя совість, і  білому, як моя душа, снігу ,залишились сліди від його черевиків….Іноді мені здається, що він так граціозно ступає тими черевиками по моєму і без того зболеному єству. Проте моє серце співає, але моя душа болить і одинока сльоза стікає по блідому обличчю молодому. І я відчуваю як кожної наступної зими мої почуття стають все інтенсивнішими і сильнішими, більш гострими. І я тану, мов та сніжинка...сніжинка на його віях.
  А якби ви бачили його очі! Вони такі чарівні розумні і добрі . У його очах таких небесний сяючий блиск, і я хочу бачити цей небесний блиск завжди, або хоча б зараз....я сумую за цим блиском, цим лагідно-грайливим поглядом. Чому я не можу зануритись в його шовковисте волосся і насолоджуватись ним як квітами, залишитись з ним і бути рідною і коханою для нього? Такий вже цей хлопець недосяжно-спокусливий, а його нестерпно ніжний і м’ який образ тепер завжди в моїй голові. Він дихає так спокійно, як же я люблю це дихання. Ніби розчиняюся в ньому до запаморочення в голові. Ну просто справжнісінький принц!
  Я дуже його поважаю , бо він хороша людина…так я відчуваю, так мені здається…хоча іноді пробиває на сумніви…І все ж таки хочу щоб він взяв моє нещасне життя в свої руки, в свої тендітні бліді пальчики і дав мені змогу піднятись над цим світом, а може й залитись яскравим ангельским світлом. Можливо я повинна забути це все, можливо інша дівчина забере його життя, і він буде жити для неї і буде любити її дуже сильно, сильніше за все на світі, сильніше навіть ніж себе. Сльози болю і відчаю впали на моє пальто.
  І от зараз, я пам’ ятаю наші особливі моменти, коли він сяяв як сонце . І він приручив мене, дав мені часточку свого тепла, але, чомусь, залишив мене жити одній без нього…Чому так сталось ? Чи це я надто дивна і хочу занадто багато, мріючи про недосяжне? Коханий, любий, може ти допоможеш мені? Просто дозволь мені зазирнути в твої очі,  і тихо та замріяно-журливо постояти біля твого серця…


(с) Олена Левченко
грудень 2009/ січень 2020