Дикi вишнi

                «Росисте гроно винограду
                Під вечір потягне лисиця…»
                (Сімадзакі Тосон)

Коли вітер прийшов
                у міста катарів
Дикі вишні достигли
                в садах Провансу.
Коли осінь фарбує
                пастеллю П’ємонт
Перевалом журби
                йдуть та йдуть савойяри.
Альбігойці збирають зерно
                в глеки порожні віри,
На сторінках старої Біблії
                на полях намальовано:
Чи то люди, чи звірі.

На землях старого кляштору
                виноградники та переліг,
Сонце дозрілим яблуком
                козлоногому Пану до ніг,
Чорні вівці слухають Кальвіна –
                дерев’яним пророком млин.
Було б у цих селах весело
                але безнадія і сплін.
Савойяри несуть туман
                у торбах сірих містралю,
Хто і навіщо гіркі слова
                сіяв у глину краю?
Цього, оцього, де фіги й мигдаль
                цвітуть, як завше, весною
Буде, буде косити чума:
                людей бо нині – як гною.
А дикі вишні достигли таки
                у левадах Провансу зелених,
Присмак гіркий чергової війни
                чорною сіллю у венах.