***

***
Я колись прокинусь твоєю
Потривожена листопадом,
І не буде нічого рідніше
Твого подиху поруч... Разом
Ми прокинемось на світанку,
Посміхнувшись осінньому ранку,
І, відкинувши теплу ковдру
Скажу :
- Любий, гайдА до сніданку !
Прошепочу тобі на вУшко:
- Найщасливіша в світі, повіриш?
І відкинуся знов на подушку,
Десь у стелю чогось задивившись.
Потім, знов притулюся щокою,
І потрусь до твоєї ніжно ...
- Ти сьогодні такий... їжаковий !
І колючий.... Але лише трішки !
От скажи мені, прошу, щиро,
Не приховуючи нічого :
- Ну чому ти такий... ніжний ?
Як тебе я знайшла... такого?
Зчарував... прикипіла серцем...
І не можу нічого зробити...
Ти для мене став тим... єдиним!
І ... найкращим у всьому світі!
Мою посмішку зловиш устами
І шепочучи, в поцілунку,
Скажеш:
- Просто... тебе кохаю....
Отаку смішну.... і пустунку.
Лиш тебе, серед тисячі інших ,
Подаровану листопадом, 
Після літніх дощів самотніх....
І серпневого зорепаду...
... За вікном золотіє жовтень,
П'ю червоне вино з фужеру...
Все це буде колись... потім ...
Після зустрічей вересневих...

#моїпараболи