Туман яром

Віктор Матюк

Туман яром

Туман яром, туман яром покотився, уклад життя під впливом набуття 
Життєвого досвіду на землю повалився, молодій хлопець  одного разу влюбився,
Взяв и стрімко дві неділі назад оженився, жінку взяв не для справ, а для любові,
Вона з нього через тиждень випила чимало крові,
Хто ж його напоумив залишити гарну молодицю,
Чорноброву та статурну дівицю, а стара вдовиця, як виявилося пізніше, 
Була чарівницею, розумною и чемною,  і в розмові приємною,
Але буденне життя швидко тече і завжди своє бере,
Душа спокій не знаходить ніде! Вітер в груди щохвилинно дме,
Але це все не те, що потрібне для парубочої душі, напевно на весні
Він поставить інше завдання собі! Навіщо він так рано одружився,
В стару жіночку стрімко влюбився, але тепер життя, як стежина гуде,
І спати в спокої чоловікові не дає, він немовби попав за грати,
Йому потрібно свою стару дружину до ранку кохати,
Щоб самому її до себе причарувати! Чужа хата не гріє,
Звідусіль холодний вітер віє, буденне життя ледь тече,
 Але деякий час мине и хлопець остаточно зрозуміє,
Що молодість пройде раптово, їй на допомогу прийде боже слово,
Невдалою виявилась перша спроба, всі гріхи від Господа-бога!
Треба було розум мати і своїй знайомій ні в чому не докоряти,
А разом з нею, коханою своєю, прижити майно и гарну хату збудувати,
А чарівну красуню ніжно и постійно кохати і про неї невгомонно дбати,
Щоб себе так злісно потім не карати!
Туман яром, туман яром простелився,
Молодий хлопчина швидко просльозився,
Туман густий за зеленім яром чомусь зупинився,
Опісля посеред зеленої долини долу опустився!
Він з землею навіки породнився і з виду не зник,
Той туман до чоловічих очей  звик, ходуном ходить кадик,
Недалеко молодий мужик ледь від спраги не тремтить!
У нього душа болить, і серце плаче, він на жінку батраче,
І на всі її бажання йде, чи до весни він так доживе?
Ніхто не знає, де зупиниться наша стезя, 
І чому тяжке життя виганяє людину із дому,
Незважаючи на душевний біль і втому?
Пожалітися немає кому на долю тяжку
І жіночу сваволю, тільки в дикому полі
Молодий чоловік знаходить підтримку в колі таких же бідолах,
Яких доля не носила на руках, а вселяла в розум постійний жах!
Відтепер він мусить свій характер змусити долю жінці не псувати,
Як же важко нелюбиму дружину кохати и постійно чекати,
Коли ти вийдеш з цієї хати за залізні грати?
Навіщо було своє життя так невдало псувати? 
Любити одну і ніжно її кохати,
А потім зайти в ролі чоловіка до іншої хати,
Щоб удовицю захищати, а самому попасти за грати?
Туман яром, туман долиною, туман яром, туман долиною,
Природа не терпить омани, вона з’являється з туману,
Любов немовби справжня кохана, буцімто дівка безталанна,
Нелюбима, але бажана, вона - не зірка екрану, піднімається рано,
Виносить чоловікові догану, що він не додержується обіцянок своїх!
Вітер зненацька затих, біло сказано немало слів брудних, немає істині в них!
Ум завжди позаду, а дурість та природна тупість всяк час попереду,
Вони  з весни топчуть зненацька траву – череду,
Не звертаючи уваги на свою чарівну худорбу, приємно жити в раю,
Не маючи наснаги свої почуття викладати на листах пожовтілого паперу,
Вторгаючись в сферу духовного буття, але його ніде нема!
Безумовно,  ця жінка має свої недоліки, у неї є гріхи,
Життя її пройде, коли вона до тризни самостійно дійде,
Небо нас по сцені буття спритно на нитках веде,
Те життя -  не легке, тяжке і нудне, немає спокою ніде!
Небу влада надана, і воно сповна збирає данину,
Навіть с старого човна, який не признає свавілля чуже!
Час невпинно йде, родинний човен по буремному морю пливе,
Але не тоне, тільки стрімко стогне, і далі пливе! А що далі?
Немає потреби вникати в незначні та зайві деталі,
Хочу, щоб райський плід кожній родині допоміг
До істини дійти, вдихнути повітря, і знову сили знайти,
Щоб остаточно не збитись з дороги, по якій закривавлені ноги
Уже не в змозі легко ходити, завдяки гріху нікому безбарвно жити не заборониш!
 Туман над долиною завис, його супроводжує  божа данина,
Вона у всіх одна, як і тяжка судьба! До вподоби вона чи ні,
Ми знаходимо спокій тільки в терпкому вині! Так проходять ночі і дні,
Нам би свій сором якось здолати і не попасти за тюремні грати!
Приємно співчувати комусь, ось і старий і худорлявий  дідусь чомусь не дивиться в очі чужі,
Він, напевно, не в змозі від остраху відійти, щоб не говорить про свої надбання, біль і почуття!
Життя, як шляхетна гра, келих вина на столі, а ті подумки живеш на цій землі,
Де є свій поводирі, але й вони збиваються з путі, так треба була цим шляхом йти,
Не краще біло б всі перепони обійти? Не суди і не судимим будиш,
Все, що в жінці змолоду розбудиш, тим до кінця житті задовольнятись будеш!

м. Ржищів
10 лютого 2020р.18: 55