***
- Що ж, прощавай,
Віднині ми чужі...
І не зустрінемося більш ніколи.
Розходяться з тобою в нас стежки,
Як ті дороги в чистім полі.
Жорсткі слова летять,
Мов камінь на бруківку.
І розсипаються піском...
І замерзає
Й багряним ледом стукає у венах кров.
А десь, за ґратами закрита
Кричить душа:
- Ще мить зажди!.. І оглянися!
Востаннє глянь...і посміхнися!
Але... в очах холодний полиск
Затвердлих в діаманти сліз,
І по слідах - лише рубінів розсип,
Нетанучий кривавий блиск.
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220021002138
Свидетельство о публикации №220021002138
Рецензии