...я, часом, очі підіймаю в небо,
і крик німий мій
там здіймає землетрус...
Так і живу....
Уже давно...
В юрбі, що лицемірна і примхлива,
Кричу від болю у душі,
А зовні посміхаюся щасливо.
Знаходжу радість у буденнім дріб'язку:
В промінчику, що на дубовому листку
Малює сонячні картини,
Троянді, що розцвІла у саду,
Коту, що мУркає у мене на колінах....
Та іноді, коли на самотІ,
Й нема потреби більше прикидатись
Кричу, щоб розтопити біль,
Кричу, щоб струни не порвались!
Розтане біль і вийде зі сльозою...
Його водою змию крижаною,
І знов готова прикидатись у юрбі...
#моїпараболи
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220021000053
Свидетельство о публикации №220021000053
Рецензии
