Зорянi фантазii 4

***
  Вона сиділа на широкій кам'яній лаві обійнявши руками коліна і притулившись плечима до стіни...

Стіна була теплою. Камені, з яких її було викладено, за день наситились сонячним теплом і тепер щедро віддавали його, зігріваючи її. Лава теж гріла.

Вона тішилася тим теплом, бо, незважаючи на все ще гарячі дні, вечори були вже холодні.

  Їй було ліньки йти до хати за светром, тому, коли завівав свіжий вітерець, вона просто щільніше обіймала коліна і тиснулася до стіни.

  Голова її була задерта догори і вона уважно розглядала небо. Що вона там вишукувала? Небо було таким, як завжди, хіба що місяць сховався за хмарину і просвічував крізь неї блідим привидом...

- Привіт ! - тикнув її в бік чорний ніс. Він був великим , мов чорна діра, холодним і мокрим. Такий знайомий ніс. Але вона чомусь навіть не рухнулася, не зреагувала. Не підняла руку і не почухала за вушком...

- Привіт! Чого мовчиш? - ніс тепер втикнувся в її довгий ніс і закрив собою небо. Лише два ока двома зірками допитливо дивилися в її очі і намагалися зрозуміти в чому справа.

- Сумую.... ,- вона глибоко зітхнула обійняла його за шию і занурилася лицем в м'яку шерсть.
 - Сумую за літом... Скінчилося моє літо....

Ведмежа виборсалося з обіймів, відсторонилося, стріпнуло головою і з подивом поглянуло на неї:

- Так це кожного року так. Проходить Літо, за ним Осінь, потім Зима... а там і Весна, за якою знову Літо! 

- Знаю , - просто відповіла вона, - просто Моє Літо скінчилося.

Моє.

Тепер в мене завжди буде Осінь.

Навіть, якщо знову прийде Літо, - і вона знову сумно зітхнула.

- Не сумуй, - сказало Ведмежа, - Осінь теж гарна ! І тепла ! І в ній є Бабине Літо : тепле, ніжне і лагідне. От побачиш! Тобі сподобається! 

І воно рушило вслід Великій Ведмедиці. Зупинилося ще раз на мить і оглянулося: вона продовжувала сидіти і дивитися в небо, незводячи погляду з сузір'я Стрільця...

Зоряний пил, що натрусився з його шерсті, вкрив її дрібними блискітками і вона сама здавалася загубленим фрагментом Молочного Шляху.

- А може вона і справді Андромеда, що впала на Землю - промайнуло в голові Ведмежати, - треба буде спитатися в мами, вона все знає ...
 І Ведмежа підскакуючи кинулось навздогін Великій Ведмедиці.