Св1тлана Ткачук. Смутку м1й

Мои переводы

Світлана Ткачук

Зірвалась душа

Зірвалась душа із кручі
Твоїх холодних очей.
Розбилася б... неминуче
У прірві не наших ночей.
Та підхопило небо,
Не дало розбитись. Знав !
Летіла душа до тебе,
А ти байдуже мовчав.
Була я лиш, видно, гостем.
Не більше , та головне:
Душа не розбилась. Просто
Заримувала мене.

Сорвалась душа

Сорвалась душа с обрыва
Твоих холодных очей.
Могла бы разбиться в призывной
Пучине холодных ночей.
Но подхватило небо, -
Душа не разбилась. Ты знал:
К тебе та душа летела!
А ты равнодушно молчал.
Как видно, была я лишь гостем.
Но главная новость дня:
Душа не разбилась, - просто
Зарифмовали меня.


Смутку мій…

Смутку мій осінньовечоровий,
Зір із неба, хочеш, натрушу?
В них тобі мелодію Любові
Падолистом жовтим напишу.
Смутку мій, печалитись не треба.
Ми з тобою вже давно на Ти
Ми з тобою досягаєм неба
У передрозкішші самоти.
Ми такі з тобою філігранні.
Так нам добре в саванах сльоти,
Аби не мостило лиш світання
Через відчай зоряні мости.
Аби нас лиш двоє, загадкових,
У тенетах срібного дощу.
Бо лиш в них мелодію любові
Падолистом жовтим напишу.

Грусть моя…

Грусть моя, осенний свет зари,
Хочешь, с неба звезд я натрушу,
Среди них мелодию любви
Желтым листопадом напишу.
Грусть моя, печалиться не надо,
Мы уже давно на «ты» с тобой,
В гордом одиночестве отрадно
Наслаждаться неба синевой.
Если вдруг придется, прикоснемся
К савану дождливых облаков, -
Лишь бы угасающие звезды
Не соединялись линией мостов.
Чтобы там душой горели двое
В паутине сивого дождя,
И для них мелодию любови
Напишу я златом октября.


***
В цю самотність чкурну, як голодна на волю вовчиця.
Ти мене не спиняй, бо ця партія нині на "біс".
І набудуся тут, і натішуся тим, що гірчиться
В білих кронах оцих безпритульних і віщих беріз.
Ти мене не спиняй. Я цю партію годна зіграти.
Тепла стеля небес упаде в світлі поли озер.
В цю самотність впаду, щоби в ній так багряно згорати
лиш тепер.

***

Одиночество мне, как свобода голодной волчице.
Ты меня не держи, эту роль я сыграю на «бис».
В белах кронах берёз терпкой горечи шанс есть напиться,
Принесёт мне покой белоствольная тихая высь.
Не держи - эту роль я готова сыграть - и поверь:
Упадут небеса на озерную теплую медь,
Так и я упаду в одиночество, чтобы гореть
Лишь теперь.

Худ. Нина Воронич

https://www.youtube.com/watch?v=z06BQci0H2w
Эдуард Артемьев. «Раба любви»