В прощальнім щебеті птахів
Вчуваються легенькі кроки Осені.
І багряніє по її слідах,
І золотиться, де торкнеться косами.
І тішать око скошені поля,
Й комори повні та багаті,
І ніг не коле вже стерня,
Хоча, ще боса скачу коло хати.
А потім, коли серце стисне сум,
Вона руками хмари призбирає,
Й пролиє сум рясним дощем,
І сльози із дощем змішає...
З сльозами вийде гіркотА
І біль, що серце крає,
Вернеться спокій...
І постукає Зима,
Й сніжком сумні стежки позасипає...
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220021101997
Свидетельство о публикации №220021101997
Рецензии