І ось ця жінка, що спросоння
Вимовляє твоє ім'я все ще,
Зі скуйовдженим зранку волоссям
І невиспаним серцем.
І вона спалює вщент
І будує щомиті нові мости
Розхристаними думками,
І між вами кілометри і роки
Пролітають швидкісними поїздами,
І вона нутром своїм в собі
Відчуває все ще тебе ночами
І тоді розпач накриває землетрусом її
І змиває у прірву цунамі,
І життя її зігнуте і перегнуте сотні разів,
Як папір,складений кимось в оріґамі.
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220021200006
Свидетельство о публикации №220021200006
Рецензии