Маленькі недорозуміння.
Підкріплені гордИнею,
Переростають у обрАзи
І віддаляють...
Спочатку лиш на день,
Та з чАсом,
У спОгадах,
Мов у кривому дзеркалі,
Та тріщина
Переростає в прірву на рокИ...
І розкидається за нею
Пустеля льодянА , в якій снігИ
Накрили й поховали все,
Що донедавна гріло серце.
Й останньому промінчику тепла
Не вистарчає сили пробити пАнцир,
І від безсилля він згасА....
Й за ним пітьмА
ХорОнить добрі спогади назАвжди
І залишається лиш гіркотА....
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220021400015
Свидетельство о публикации №220021400015
Рецензии