Анатолий из семейства Настеренков

АНАТОЛІЙ З РОДИНИ НАСТЕРЕНКІВ

Чарівні мелодійні звуки баяна полонили Толю ще в дитинстві. Захопив хлопчину своєю віртуозною грою талановитий музикант-баяніст Віталій Наумович Шило. До речі, я теж познайомився з Віталієм Наумовичем у 50-х роках під час відпочинку в піонерському таборі в Рудні-Тальській, звідки родом сам маестро. З дев’яти років Анатолій відвідував Іванківську музичну школу по класу баяна у викладачів Віталія Шила та Фіалковського В.І.. Навчання продовжував, закінчивши Феневицьку середню школу, в Інституті ім. Горького (нині імені Драгоманова) на музично-педагогічному факультеті.

… Швидкоплинні роки, як бистра ріка пливуть неспинно. Ось Анатолій Іванович – вже дід, бо має онуків. Зростили з дружиною Тетяною двох діток, Галину і Максима, які теж в свою чергу продовжують свій рід. Зазначу, між іншим, хай пробачає Анатолі й Іванович (це не привід для ревнощів) – мене зачарував мелодійний, м’який, оксамитовий голос Тетяни Миколаївни. Вона учасниця вокального ансамблю «Родина» під керівництвом чоловік Анатолія Настенка у Феневицькому будинку культури.

Анатолія Івановича знаю ще з 1971-го року. Він здавав тоді документи до приймальної інституту, а я супроводжував свою молодшу сестру Лідію Михайлівну, яка теж прагла стати студенткою вузу. Толю пам"ятаю струнким, енергійним хлопчиною у джинсах, перехоплених широким шкіряним паском. Одягненим у футболку світлого кольору, приємно усміхненим, яким до речі, залишається донині. Відтоді знаємось вже 48-м років. Стрічались у районному Будинку культури на концертах, конкурсах з вокального мистецтва. З особливою пошаною згадуємо Віталія Наумовича Шила, музиканта-митця, як висловився Анатолій, від Бога.

- Після закінчення Феневицької школи я мріяв про військову кар’єру, та на жаль, не пройшов за станом здоров’я. А може це й на краще: продовжую тут у рідних Феневичах справу мого любимого вчителя Віталія Наумовича. Звеселяю музикою і дорослих і дітей; веду шкільний ансамбль «Калинонька», також працюю з малятами дитячого садка при школі. Наше село – вельми багате на таланти щодо музики, - продовжує Анатолій Настенко. – У 70-80-х гриміло оркестрами: духовим, струнних інструментів, навіть мій батько, агроном за спеціальністю, грав на мандоліні.
З синівським теплом згадує Анатолій батька Івана Терентійовича, учасника Великої Вітчизняної.

На фронті перебував з 1943-го, закінчив бойовий шлях у Чехословаччині з двома орденами Слави і медаллю За відвагу, та іншими нагородами.

- Батько, не дуже говіркий, не любив згадувати ту війну, - доповнює Толя, - дещо уривками хіба що. Але я дорожу пам’яттю про найдорожчих для мене людей: батька і маму Ганну Пилипівну, трудолюбиву жінку.

Так само, либонь, у шані про них відгукуються молодші Толені брати Володимир та Олександр Настенки. Далебі, пам’ятають молодого вчителя співів і колеги зі школи у Поліському (з одним із них, біологом, я стрівся у санаторії «Зірка» де ми разом відпочивали). Там він, Анатолій Іванович, починав свій трудовий стаж, який вже сягнув 44-х років.

… Батьківське обістя  Настенків з прекрасним садом повниться, коли позїзджаються на свята всі Настенки з дітьми та онуками. І тоді наче яскравіше світить сонечко, і тепло всміхаються їм, радіючи, квіти і дерева.