***
ЗмигнУло тінню щастя,
ЗатрИмавшись лише на мить
І у Буття стеклО із вій сльозою.
Пішло , не повернувши голови,
Застигши в гордому мовчанні,
І не жбурнУвши слів прощання.
НАвіть, без пОмаху рукИ...
Не оглянУлося востаннє.
ЗалИшився лише вологий слід від сліз....
Тай той - вже вИсохне до рАння...
Лиш спогад часом зблисне у пітьмі,
Згорить зорею на світанні,
Й надтрІснута душа застигне наче лід,
На камінь.
#моїпараболи
***
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220030102148
Свидетельство о публикации №220030102148
Рецензии