***
Я зможу, я переживу, перехворію...
Я плакатиму щиро, від душі,
І кулаками битиму подушку,
І не сорОмитимусь сліз моїх...
Кричатиму від болю на весь голос
Аж десь здригуться скелі вікові...
Буває... Так, буває... що поробиш...
По-всякому трапляється в житті...
Спочатку я розсиплюся на порох
Й впаду на землю... з вітром полечу,
А потім, десь далеко, в океані,
Впаду на дно... і... там завмру...
І споглядатиму, як пропливають хмари,
Як зимно сяють зорі з чорноти,
Відпущу біль без слів, в мовчанні...
Його розвіють, мов туман, вітри...
А потім... знов усе зліплю докупки,
Зберу з уламків зАново себе,
А хвилі шрами вміло зашліфують,
Ніхто й не здогадається про це.
З шуфляди витягну нову усмішку
Й приклею намертво до уст моїх,
А в очі сипну жменькою блискіток
Й засяю щастям... й гордо піду в світ.
#моїпараболи
Я зможу...
© Copyright: Мира Александра Маири, 2020
Свидетельство о публикации №220030301861
Свидетельство о публикации №220030301861
Рецензии