Попередня частина: http://www.proza.ru/2020/03/06/969
Хіба не зачудовує дорога,
яка веде в зимову далечінь,
ніч застеляє в небі хмари,
наче на стелі виднокраю-стін.
Вони мальовані прешвидко
небесним пензлем звечора,
а хто по тій дорозі їде?
А по дорозі їхала зима.
Оце вона краї припорошила
так сніжно, наче пудра цукрова,
темніє вже, але яскраво й ніжно
ще горизонту світиться смуга.
Яскравий колір піднебесся,
рожево-сірі хвилі в хмар,
гаряче світло підвечір’я,
край неба полум’ям палав.
Продовження: http://www.proza.ru/2020/03/28/1547
8.12.2019-13.03.2020
Світлина Ігора Винниченка:
“Хіба не зачудовує?”
Разве не очаровывает дорога?
© Copyright: Светлана Борщ, 2020
Свидетельство о публикации №220031301141
Свидетельство о публикации №220031301141
Рецензии