Улюблений

     Не зловживаю. Я – поціновувач.
     За життя був період безалкогольний (компанія така була у країні, а я за будь-який соціальний кіпеш), сухеньке винцо у академії попивала (навчило студентське життя), потім, до коньяку припала. А от з пшеничною горілкою та пивом не зрослося. Пила маленькими ковтками, коли на чиїмось столі іншого не було, але.
     Не пам’ятаю, коли вперше пригубила ракію. Чомусь. Бо після того, якщо товариство не було проти, я ратувала тільки за неї. Така смакота! Болгарам та усім балканцям, дякую дуже! А ще грузинам за чачу, а тепер і українцям, що навчилися робити горілку з винограду, бо з винограду – то найкращій алкогольний виріб. Ракія – чиста горілка з фруктів та ягід, без добавляння цукру, кольору, карамелі, як тепер за моду узяли у коньяк вкладати… бачила навіть, що продається коньяк з винограду з частиною горілки з зерна. Якісь намахані виробники. Як можна таке колотити? Воно ж як шмурдяк, тільки кріпке. Або, як кажуть у білоруській місцевості, де я мешкаю, бирло, тільки дороге.
     Вино часто асоціюють із кров’ю. Христовою або ведмежою. Так от, ракія це теж кров, а може просто єство людини. Таке в мене враження про цей напій. Їм не хочеться заливатися, а навпаки, тягнути потроху та відчувати задоволення від тонкого аромату, вбирати тепло і добріти враженнями від дійства, яке не потребує закушування чи запивання. Такий собі промінець сонця з далекого далеку, лагідний привіт, який заплутаними шляхами таки приходить до мене і… тішить. 
     Якщо в мене вдома є пляшка з ракією, то вона не порожніє досить довго. Тому що, цей напій – ліки. Для застілля згодиться будь-що, а для лікування душі, саме ці променисті краплини живильного нектару. Так, ракію теж можна на стіл поставити, навіть бажано. Але ж де її узяти у Білорусі? Не-ма-є! Може погано шукаю?..
     Тож, якщо бува нагода, оказією пляшечка добирається до мене, колишу її калыханкой (білоруське), смакую та насолоджуюся цією живильно-живою водою іноді не один місяць, влаштовуючи собі свято розкошування та раювання.