137

Нехай обірвуться судьбою дані нам мости
Кожен з нас в одиночку обричен нести свої хрести...

Нехай ламає мимра наші бревна висоти
Я всерівно вогонь в собі осудженно повинен сам нести...

Нехай сміється надії мною мировозренния чистоти,
Я буду і надалі пепел в болоті мести....

Нехай нас спутають з дороги світлої чорти,
Я вірю переродження подарує нам миті особливої мети...

І хоть зараз ламається наша стіна
Яка предначертанна нам так мило була...

Призраки розбирають скульптури Творця
Твердіють навік уже наші серця...

Крига льда нас полонила і уже навіки наші полотна розділила....

Твори мала, гріши мала, ридай і вогнем розцвітай...

Но проклятий тунель ти мій лишай
Поскоріш задувай свою жіночу ти граль
Вимітайся звідси і скажи Прощай
Бо темна сторона розібє твій жіночий хрусталь
Суїцидом накриє твоє ніжне життя
Порятунку тут нема намотай це собі на уста
Цей путь начеканений мені був від Отця...