144

Осідлав мене Морок
Яростно пащу розкриваючи в холодний сток
Води мертві усі сили випивали
Щелі яду розсудок сильно розбивали...

Заглянув в саме потаємне ядро
Охх і стражданням прониклась душа
Дурман петля і окровавленні запястья у ручья Ім'я йому глибока Тоска переростающа у вічне ниттья...

Шепот божевілля зводив з розуму  серпа ростинаючи галюциногенні пруття на века,
Молот розбивав ілюзії короткого людського жития усвідомлюючи що уже поросла єдка сивина,
Саргатан накинув чорний плащ тримаючи леденящі созвездия в своїх руках...

"НЕТ НАДЕЖНЕЕ ЧЕЛОВЕКА ЧЕМ ЗАТОЧЕННЫЙ КЛИНОК" промовив в сні мені пророк,
Будні втратили окрасу всі плани по життю розсипались башнями незбувшихся надій
І я ринувся в отчаянии у послідній бій...

Тварі голодно ричали
У все горло гадості кричали
Рани єхидно посміхались
Смирінням затягнув кривавий меч
Готовий вже зустріти свій кінець  ...

Розумію фіаско уже близько
Білью в боку загуділо...
Тьма "НЕ" со-жра-ла Егом засіяло звисока
Переплітаючи до купи усі мої життя
Останній подих подарив прекрасні відчуття...